Ох!

— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.
— Світ за очі! — каже чоловік.- Веду оцю дитину наймать,-може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома — що найму, то й утече.
— Найми,- каже Ох,-у мене: я його вивчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то як пізнаєш його -бери, а не пізнаєш — ще рік служитиме в мене!
— Добре, — каже чоловік.
Погодилися,- чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.
От як повів його Ох, та повів аж на той світ, під землю, та й привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці усе зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все. А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!
— Ну, сідай же,- каже Ох,- наймитку, та поїси трохи!
Мавки подають йому страву — і страва зелена: він поїв.
— Ну, — каже Ох,- піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.
Наймит пішов. Чи рубав, чи не рубав, ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох — аж він спить. Він звелів наносить дров, поклав на дрова зв’язаного наймита, підпалив дрова. Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, за вітром розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу. Ох тоді її сприснув живущою водою — наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.
Ох знову звелів наймитові дрова рубати; той знову заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець вітром розвіяв, вуглину сприснув живущою водою — наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його і втретє та знову сприснув вуглину живущою водою — і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.
От вибув той парубок рік. Як вийшов рік, батько йде по сина. Прийшов у той ліс, до того пенька обгорілого, сів та й каже:
— Ох!
Ох і виліз із того пенька та й каже:
— Здоров був, чоловіче!
— Здоров, Ох!
— А чого тобі треба, чоловіче?-питає Ох.
— Прийшов,- каже,- по сина.
— Ну, йди: як пізнаєш — бери його з собою, а не пізнаєш- ще рік служитиме.
Чоловік і пішов за Охом. Приходить до його хати. Ох взяв, виніс мірку проса, висипав — назбігалось такого півнів!
— Ну, пізнавай,- каже Ох,- де твій син? Чоловік дивився-дивився- всі півні однакові, один у один — не впізнав. — Ну,- каже Ох,- іди ж собі, коли не пізнав. Ще рік твій син служитиме в мене.
Чоловік і пішов додому.