Ох!

Колись-то давно, не за нашої пам’яті,-мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі,-жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був один син, та й таке ледащо той одинчик, що лишенько! Нічого не робить — і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Ніколи й не злазить: як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться.
Батько й мати журяться:
— Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого не дотепний? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб їси!
Так йому не до того: сидить та просцем пересипається. Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:
— Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він до зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, то оддав, куди найняв, то найняв, може б, його чужі люди чого вивчили.
Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік, виліз на піч — знов просцем пересипається. Батько його вибив добре, оддав до шевця шевства вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитись. Так і там не побув довго — втік. Батько:
— Що робить? Поведу, — каже, — ледащо у інше царство: де найму, то найму,- може, він відтіля не втече. Взяв його й повів. Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи, а так над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже: — Притомився я — сяду, одпочину трохи. — От сідає на пеньок та:- Ох! Як же я втомився! — каже. Тільки це сказав — аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.
 - Що тобі,- питає,- чоловіче, треба од мене? Чоловік здивувався: "Де воно таке диво взялося?" Та й каже йому:
— Хіба я тебе кликав? Одчепись!
— Як же не кликав,- каже дідок,- коли кликав!
— Хто ж ти такий? — пита чоловік.
— Я,- каже дідок,- лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?
— Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! — каже чоловік.
— Ні, кликав: ти сказав: «Ох!»
— Та то я втомився,- каже чоловік,- та й сказав.