Один — безбородий і два бородаті

IV
Веселі прокинулись пранці нони.
Сказав безбородий:  — Розказуйте сни!
Підвівся один бородач:
— Що ж, почнем...
Приснилось мені, наче став я конем
Казковим, крилатим конем, чарівним!
Крила легкі за плечима, як дим!
Срібні копита... Із золота грива
Гуляє по вітру, рясна та красива...
Махнув я крильми, вдарив раз копитком
Півсвіту одним перескочив стрибком,
Півсвіту   проскочив, злетів вище гір...
Аж тут де не взявся красунь-богатир,—
Скочив на мене, пришпорив як треба,
І я з ним полинув до самого неба...
Огонь б'є з очен, іскри йдуть з-під копит...
Прокинувся мокрий: хлющить з мене піт!
Тут другий підвівсь бородач:
— А мені
Приснилось, що я був на тому коні!
Приснилось мені, от хоч вір, хоч не вір.
Що ти, значить, — кінь,
Підбіг я до тебе, зіскочив
на тебе,
І от ми удвох понеслися
по небу...
Попереду -   сонце, зірки,
мов жар-птиці,
Внизу, під ногами — хмарки,
блискавиці;
Тягнуся руками  — угору, увись,
Кричу тобі: «Тпру, не лети,
зупинись!»
І тут я прокинувсь... Що далі —
не знаю… —
— Такс тільки може приснитися
баю! —  
сказав безбородий. — А нам,
біднякам,
Куди до тих баїв рівнятися нам!
Послухайте краще, що снилось
мені:
Немов сидимо ми утрьох
в курені,
І раптом однії з вас зробився
конем,
А другий — красивим богатирем.
Махнув кінь крильми, вдарив
кінь копитком —
Півсвіту   одним перескочив
стрибком,
Півсвіту проскочив, злетів
вище гір...
Аж тут підбіга до коня богатир.
Заскочив на нього, пришпорив
як треба,
Помчали і зникли обидва
у небІ...
Заплакав я, сльози — немов ручаї...
Не вернуться, думаю, друзі мої!
Їм гарно там, думаю, в небі отім,
І лебідь тепер не потрібний вже їм!
Давай пом'яну своїх друзів... Пішов я
З'їв лебедя з горя за ваше здоров'я.
— Ти — лебедя з'їв? Сам? Без нас? Уночі?
Схопились, як вжалені, бородачі,
Зиркнули в казан.. А у тім казані
Зостались од лебедя кості одні!..
Пішли, роздражнивши свої апетити...
Щасти вам, мисливці, ще лебедя вбити!