- Головна>
- Легенди України>
- Легенди про рослини>
- Ромашка>
- Невісточка
Невісточка
Цю легенду розповіла мені давно колись бабуся. Була я тоді ще малою, і разом з бабусею ми частенько ходили гуляти на вигін. Десь трохи далі мирно паслася череда, і бабуся раз по разу поглядала, чи не забрела яка корова в чужий город.
На вигоні росли білі, майже непомітні квіти з тонкими, попелястими стебельцями і дрібненькими листочками. Коли я хотіла зірвати квітку, бабуся сердилась:
- Не смій, то ж невісточка…
- Яка невісточка, бабусю? Це ж ромашка!
- Невісточка, - твердила бабуся. – Вона була невісточкою.. Ось послухай. Колись у нашому краю, а може, навіть і в нашому селі, хтозна, жила селянська сім’я: мати, батько й син Василько. Кохалися старі в синові бозна-як. Тож не дивно, що ніяк йому нареченої вибрати не могли. Та не дуже багата, а та не дуже чорнобрива. Батьки журилися, а син хоч би тобі що. А якось привів до двору сусідську наймичку та й каже:
- Оце я вам, мамо і тату, невістку привів.
Вони аж руками сплеснули. Та що було робити? Прийняли невістку в хату, тільки не дуже прихильні до неї були. То докорять драною свитиною, а то невмінням попрікнуть. Але хіба їй звикати? В наймах чула ще й не таке. Тож і терпіла.
Одного дня примчав у село гінець з лихою звісткою. Почалася війна, і всі чоловіки у військо подалися. Сів на коня й Василько. Поїхав захищати землю свою та й залишився в ній навіки.
А в ночі на село напали татари. Страх, що робили нелюди. Палили, руйнували хати, знущалися над старими, а молодих в полон забирали. Прийшла біда й до Василевої хати. Увірвався у двір гурт татарви. Як там було, ніхто не знає, тільки достеменно відомо, що невістка свекра і свекруху від смерті й наруги врятувала, а саму її за те вороги закатували. Прийняла вона смерть спокійно і, нібито, вмираючи сказала: “Живіть, мамо й тату. А мені без Василька, яке життя?
І ще кажуть: з того часу в старому дворищі ромашка почала цвісти. І що найдивніше, вночі, поки згорьовані старі сплять, хтось їм всі хатні справи поробить, сорочки попре і їсти наварить. Прокидалися старі вранці, дивувалися.
А одного разу вислідили таки. Як тільки погасне день і землю вкутувала рядном ніч, ромашка, що під вікном росла, на дівчину перетворювалася.
Тихесенько в хату зайшла, попорала все, води з криниці принесла, постояла під кленом, де часто з Васильком гуляла, зітхнула і знову в ромашку перекинулась. Пізнали старі дівчину: була то їхня невістка. І, господи, як вони журилися, що за життя не завжди любі з нею та привітні були.
Ото з тих пір і називають люди ромашку любовно так – невісточкою. І не завадило б це пам’ятати всім невісткам і всім свекрухам, що між собою не мирять.
Так кінчила казку бабуся. І ще довго-довго сиділа мовчки, дивилася кудись далеко, забуваючи і про мене, і про неслухняну череду. Може, вона згадувала своє нелегке невісткування, а може, перебирала в пам’яті свої ж таки вже свекрушині вчинки…
Батьківські
поради