Не любо — не слухай!

 Схопив я шапку, вибіг з хати
Та —за ворота, і тікати!
Устав святий, на лаву зирк
Немає шапки... Знявся крик.
Усі святі, а з ними й він,
Летять за мною навздогін...
Шукаю — не знайду ніяк
Те місце, де стоїть кістяк.
Внизу пливуть хмарки перисті...
Як,— думаю,— із неба злізти?
Дивлюсь — вірьовка тут лежить.
Схопив, до дерева умить
Прилаштував її як треба
Й почав спускатися із неба.
Спускаюся -- придумав ловко!
Але—кінчається вірьовка,
А до землі ще далеченько,
А ті святі уже близенько...
Не розгубивсь я в акурат,
Рвонув вірьовки верхній шмат.
Одрізав, доточив униз,
Спустився десь у верболіз
Мигають в пана очі ситі:
— Усяк буває,—каже,     в світі.
— Спустивсь, дивлюсь на все здаля,—
Чужі і люди, і земля...
В очах мені одразу смеркло,
Ну,— думаю,— попав у пекло!
А тут іде й мжичка чи туман...
Йду далі, примічаю все.
І раптом—сниться чи обман?
Ваш батенько — покійний пан —
Обшарпаний... свиней пасе!
— Свиней? Мій батько?
Брешеш, хам!
Брехня! — Й з-за столу пан встає...
Всміхнувсь батрак:—Тим гірше вам!
Я — виграв! Золото — моє!
Опам'ятався пан —: отак
Перехитрив його батрак!
Віддав те золото пайок:
— Не буду слухать більш казок!

Всі люди, що прийшли
до двору,  
Сміялись з пана
у ту пору!
Старенькі бабусі глухі
І ті аж прискали: — Хи-хи!
Собаки гвалт зняли:
— Гав-гав,
Наш пан міх золота
програв!
Качки качалися:
— Ках-ках,
Наш пан зостався
в дураках!
Горланив півень в курнику:
— Хвала і слава
батраку —
Ку-ку-рі-ку!