Названий батько

Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, тільки чистенька. Прийшов та такий уже зробився обшарпаний, обідраний.

- Дайте, - каже, - хоч шматочок хліба!

То той чоловік:

        - Ідіть, - каже, - дідусю, в хату, - там вас нагодують і з собою дадуть.

        Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, внесла штани, сорочку внесла, дала йому. Надів він. Так як надівав, вона глянула, аж у нього на грудях рана велика,така страшна!.. Посадили вони його за стіл, нагодували, напоїли. А тоді чоловік і питається:

- Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях?

        - А це, - каже, - така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зостався жити.

        - Оце лихо! - каже жінка. - І нема на неї ніяких ліків?

        - Є - каже дід, - та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.

Тоді чоловік і каже:

- А чому ж не дати? Аби міг? Кажіть які.

- Та такі, - каже дід, - як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й затоптати мені рану, то тоді загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?

        Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:

- А ти як, жінко, думаєш?

- Та так, - каже жінка, - що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.

        - Ну, коли так, - каже чоловік, - то винось дітей з хати!

        Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату -- жалко йому свого добра! А чоловіка ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася - де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.

А дід стоїть та тільки всміхається.

        - Бачу, - каже, - сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!

        Тут відразу пізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема.