Нікополь

Колись на цьому місці, де тепер Нікополь, слободи не було, а жили запорожці хуторами. По цей бік Дніпра земля була козацька, а по той бік — турецька. Перевіз тут був спокон-віку. Де тепер скелі на Дніпрі, був острів Орловий; його змило водою. Він був великий, і на ньому, кажуть, було становище січових рибалок. Жили тоді рибалки і понад річкою Лапинкою.

Нікополь поділявся на кутки. Де тепер церква й лавки, цей куток здавна зветься містечко. Далі, вгору по Дніпру, аж до Лисої гори, — то Довгалівка, бо там жили запорожці Довгалі. Далі в степ — Лапинка, прозвана за урочищем Лапинці. А тут, біля перевозу,— Микитине, де жив багатий козак Микита.

Спочатку й слобода звалася Микитиною; а як поставили запорожці церкву, назвали попи Нікополем. Так і звемо й по цей день.

У запорожців Січ була в Капулівці та в Покровській слободі, в Нікополі було роздолля велике, був торжок, були шинки, півча, попи, музики...

Оце як набридне якому козакові сидіти в Січі, то він одпроситься в кошового і гайда в Нікополь гуляти. Як тільки в слободу, так і повертає до Микити.

Тоді в козаків були свої звичаї. «Здрастуй» не казали, а під’їде козак під вікно конем та й гукає:

— А пугу! пугу!

— Козак з Лугу!

— Базавлук!

— Соломаха та тузлук!

Цебто прилетів пугач до пугача (козак до козака) та й питає господаря:

— Що ти є за чоловік? (пугу, пугу?). А той з хати:

— Козак з Лугу. А цей знову:

— А я козак з Базавлука!

Тоді господар і просить гостя до хати хліба-солі їсти (соломахи та юшки з риби, або по-козацькому — тузлука).

На другий день іде козак до церкви, відслужить молебень і каже попові:

— Ну, панотець, богові богове, а кесарю кесареве! — Викине на тарілку червонця й знову до Микити пити-гуляти... Як підгуляє, вийде з хати й гукає:

— Ану, коти барило горілки, давай питців, співаків, музик! Звісно, народові того й треба. Тільки пара з рота — тут тобі вродяться й питці, й співаки, й музики. Давай козак частувати, давай гуляти!.. Далі як загуде скрипка, бубон! Як піднімуть танці, співи, галас — так і піде все ходором! Куди запорожець — туди й челядь...

Так гуляє козак день, гуляє два, гуляє тиждень. Як витрусить кишені, тоді на коня і гайда в Січ.