- Головна>
- Казки>
- Літературна казка>
- брати Гримм>
- Мізинчик

Мізинчик

Але Мізинчик і тут не розгубився. «Нічого, - подумав він, - якось домовлюся з вовком».
І гукнув з вовчого черева:
- Вовчику любенький, я знаю одне місце, де тобі можна добряче поживитись!
- А де ж це? - спитав вовк.
- В отакій і отакій хаті, там є і пироги, й сало, й ковбаса, їж, хоч лусни, тільки треба залізти крізь дірку, в яку помиї виливають.
І точнісінько описав вовкові батькову хату.
Вовка не треба було вмовляти: тієї ж ночі проліз він діркою на кухню, тоді до комори і нажерся так, що мало не луснув. Тоді хотів утекти, але від їжі боки йому так розперло, що він уже не міг пролізти назад тим самим лазом.
Цього й сподівався Мізинчик. Одразу він зчинив страшенний галас у вовчому череві.
- Ану замовкни! - крикнув вовк. - А то людей побудиш!
- Еге, ти нажерся, то хай і я повеселюся, - відповів Мізинчик і знову зарепетував щосили.
Від галасу прокинулися батько й мати, прибігли до комори і зазирнули в щілину. Як побачили вони, що там вовчисько, то батько побіг одразу по сокиру, а мати по косу.
- Стань за мною, - сказав батько матері, увійшовши до комори, - коли я його рубону і не вб'ю, ти косою розпанахай йому черево.
Почув Мізинчик батьків голос і гукнув:
- Таточку, це я тут, я у вовчому череві! Батько як почув, то страшенно зрадів:
- Слава Богу, наша люба дитина знайшлась.
Батьківські
поради