Мізинчик

- Бувайте здорові, панове, йдіть тепер додому без мене! - гукнуло воно й засміялося.

Ті підбігли до нірки, почали штрикати в неї паличкою, та дарма: Мізинчик залазив усе глибше й глибше, і коли вже зовсім смерклося,  мусили чужинці, сердиті, з порожніми гаманцями, йти додому без нього.

А Мізинчик, як помітив, що ті вже пішли, видряпався з нірки. «В полі вже темно, - подумав він, - і поночі йти страшно, ще в'язи скручу або ногу зламаю».

На щастя, він знайшов порожню равликову шкаралупку.

- От добре, - сказав малюк, - маю де спокійно переночувати, - і вліз туди.

Тільки був задрімав, аж чує - йдуть якісь двоє, і один каже:

- Як би це нам у багатого попа гроші вкрасти?

- Я вас навчу! - гукнув Мізинчик.

- Що це? - перелякався злодій. - Наче хтось озвався!

Обидва стали й прислухались. А Мізинчик до них знову:

- Візьміть мене з собою, я вам поможу!

- А де ж ти?

- Шукайте на землі, де чуєте голос, - відповів він.

Нарешті злодії знайшли його і підняли.

- Ах ти ж, горобчику, як же ти нам поможеш? - запитали вони.

- А так, - відказав він. - Я пролізу між ґратами до попівської комори і подаватиму вам надвір усе, що захочете.

- Гаразд,- сказали вони, - побачимо, що з цього вийде.

Ось прийшли до попівського дому, Мізинчик заліз до комори та як закричить на все горло:

- Чи ви хочете забрати все, що тут є? Злодії полякалися і кажуть тихенько:

- Та не кричи так, а то почують!