- Головна>
- Казки>
- Літературна казка>
- брати Гримм>
- Мізинчик

Мізинчик

Батько тільки засміявся:
- Як же ти поїдеш, такий маленький? Ти й віжок у руках не вдержиш.
- Дарма, таточку, хай тільки мама запряже, а я сяду коневі у вухо і гукатиму, куди йому їхати.
- Ну, гаразд, - сказав, усміхнувшися, батько, - чом не спробувати?
Як настав час їхати, мати запрягла коня, посадовила Мізинчика йому в вухо, і почав малючок правувати, гукаючи:
- Вйо, тпру, гаття!
І все йшло у нього як слід, наче в справжнього погонича: віз їхав просто до лісу.
Сталося так, що, коли Мізинчик загукав: «Гаття, гаття!», мимо проходили двоє чужих людей.
- Що воно за мана? - сказав один чоловік . - Їде віз, хтось погукує на коня, а на возі нікого не видно!
- Тут щось непевне, - мовив другий. - Ходімо за цим возом і побачимо, де він зупиниться.
А віз приїхав просто в ліс, якраз до того місця, де Мізинчиків батько рубав дрова. Побачив Мізинчик батька та й гукає до нього:
- Бачиш, таточку, ось я і приїхав возом! Тепер зсади мене.
Батько взяв лівою рукою коня за вуздечку, а правою вийняв з конячого вуха свого синочка, і той хвацько вмостився на соломинці.
Як побачили чужі люди Мізинчика, то з подиву їм аж дух захопило. Тоді один одвів Другого трохи вбік і шепнув йому:
- Слухай, це хлоп'я - справжній скарб для нас! Давай купимо його - будемо показувати по великих містах за гроші. [13]
Підійшли вони до селянина й кажуть:
- Продай нам цього малючка, йому в нас добре житиметься.
Батьківські
поради