Місто без квітів

6
А дівчатка втомлено брели вулицею. Ледве дибуляли, адже цілий день були на ногах, тож курява майже не вибивалася з-під їхніх ніжок. Оранжеве сонце сиділо на шпилі королівського палацу, воно було втомлене також і вже готувалося спочити. Дівчатка несли по маленькому букетику напівзів'ялих квітів, а кишеньки їхніх платтячок були майже порожні.
—        Я так утомилася,— сказала перша дівчинка,— От впаду і засну!
—        Глянь, що сталося з нашими квітами,— мовила друга,— Тільки вступили ми в місто, як прив'ядати почали.
—        А може, наше місто таке,— сказала перша,— і квіти тут не ростуть, бо не можуть?
—        Не знаю,— мовила друга,— Може, й так...
—        Пам'ятаєш сон,— перша дівчинка вже ледь язичком повертала,— Наша королева вдягла на себе барвисту сукню...
—        І стала весела й добра,— підхопила друга дівчинка.
—        Прислужники підносили їй квіти...
—        А вона зійшла зі сходів, покинувши палац.
—        Така гарна стала!.. Я придумала, що робити. Покладімо ці квіти до дверей королівського замку.
—        Але ж вони прив'яли,— сказала друга дівчинка.
Тоді перша струснула із себе втому. Звела голову і глянула гостро і гордо:
—        У місті, де не росте жодна квітка,— сказала вона,— зів'ялі квіти — теж чудо!..
Так вони й учинили. Поклали квіти біля дверей королівського палацу, і ще більша втома лягла їм на плечі. Дівчатка, може б, і позасинали на ходу, але нагадаємо, що в них були мами, які давно їх виглядали. Отож мами підбігли до дочок, побачили, що вони зовсім приморені, не сердилися й не сварилися, а взяли їх обережненько на руки й понесли додому. А коли несли, помалу висипалося з кишень насіння трави й дерев. Потім мами повкладали дітей у ліжка, а що їхні платтячка були закурені, винесли їх витріпати.
У цей час із королівського шпилю зіскочив веселий і жартівливий Вітер, підхопив решту насіння, що його витрушували з дитячих платтячок мами, й поніс, розсіваючи по місту. Здається, цей Вітер приснився дівчаткам: хлопчись-ко-збитошник, який захотів розвіяти їхнє насіння. Вони аж руками плеснули по тих місцях, де були в них кишеньки,— приснилося їм, що кишеньки туго-туго набиті. Барвисті стрічки затріпотіли на вітрі під подихом хлопчиська-зби-тошника, а над сонним містом зійшов великий круглолиций Місяць-чарівник, адже це йому випало довершити оте диво, що вже почало творитись у сірому й чорному місті без квітів.