Місто без квітів

1 2 3 4 5 6 7

Це місто було недалеко й неблизько, десь там, куди по-казують пальцем, але куди не ведуть ні дороги, ні залізниці. Здається, існувало воно таке, як опишемо, давно, і, може, про нього хтось написав у грубезних книгах, які зачиняються на замки майже так само, як і хати, а може, і в таких книжках про те місто не написано.
Уявляю, що воно із тих, які сняться тим дітям, котрі перед тим були смутні або ж коли перед тим цілий день гризли на пальцях нігті. По тому вони лягають у ліжечка, заплющують очі й бачать довгі порожні вулиці, якими вітер мете куряву. Довкола стоять глиняні будинки, посередині — ви-сокий королівський палац, збудований із потемнілого від часу каміння. Цей палац має безліч башточок і веж, а найвища з них увінчується довгим списом, об який розбиваються холодні й теплі вітри і свистять при тому, ніби в сопілки дмухають. Од того люди, що йдуть вулицями, пригинаються, бо вітер плює їм у вічі, а піску й куряви там багато через те, що не росло в тому місті ані дерево, ані трава, ані квіти. Люди ж одягались у сіру й чорну одежу, і ніколи вони не веселилися й не сміялися, бо й не знали, що воно таке.
А в кам'яному замку, у великій та високій залі, такій, що коли глянути з кінця в кінець, то й кутків не видно, а високій, що й шию треба зламати, аби уздріти стелю,— так от, у тій залі сиділа одягнена в сіру сукню й чорний плащ королева, а довкола крутилися чорні, як жуки, прислужники. Всі казали, що та королева лиха, хоч насправді не зовсім так: королеву навчили бути такою, і вона й у думці не мала, що можна жити інакше.
Отож, у тому місті без квітів мешкало двоє дівчаток. Були це звичайні собі дівчатка, але ж ні: саме вони зуміли вчинити таке, чого ніхто у тому місті не зміг. А сталося ось що.
В одну із чорних-чорнезних ночей одній і другій приснилися кольорові сни. Спершу їм здалося, що барвисті стрічки затріпотіли в них над головами й потяглися, звиваючись, кудись у безвість. Дівчатка схопилися за ті стрічки й пішли, за них тримаючись. Ішли так довго, але прийшли... у своє ж таки місто, але чудним воно їм здалося: стіни — білі, а дахи — червоні й зелені. А ще вся земля вкрилася квітами: зеленими, білими, червоними, синіми, жовтими, і не було жодної з-поміж них сірої та чорної. Палац же обріс пагонами й гілляччям, поміж якого світилися величезні білі суцвіття.
І стало так дивно дівчаткам, адже вони ніколи не бачили в житті ані квітів, ані дерев, ані трави, хіба небо голубе над головою, бо корови й коні, коти й собаки, кози й свині — все було у тому місті сіре чи чорне. А що найчудніше здалося їм у тих снах: їхня королева вдягла на себе убір, який грав усіма барвами, які можна тільки вигадати. Не похмура й насуплена, як звикли її бачити, була вона, а' весела й радісна, а тому й не страшна. Чорна одежа прислужників по-малиновіла, і ці малинові прислужники підносили королеві здоровенні букети квітів. Королева щиро тішилася, ховала в пелюстках лице, а коли зводила голову, бачили дівчатка, що вона красунею стала. Очі палали, як те небо над головою, волосся золотими полисками грало, по щоках цвіли малинові, як одежа в прислужників, рум'янці. А вуста палахкотіли, начебто вогню у себе набрали. І від того стало дівчаткам так радісно, аж мимоволі позирнули вони одна на одну і з вуст їм мимоволі вихопилася пісня — і то було також для них дивно...
Отаке їм наснилося однієї чорної-пречорної ночі, а вранці, прокинувшись, дівчатка довго лежали з розплющеними очима. Над ними висіла небілена стеля, обступали їх такі ж сірі стіни. Роздивилися вони здивовано й однаково подумали: ди-во-ви-жа! А оскільки були сусідками й дружили, то, коли встали й поснідали чогось несмачного, вийшли з дому і зустрілися якраз на дорозі.
У той день не було вітру, а світило сонце, і шпиль над королівським палацом гостро полискував. На самій його верхівці присів спочити чорний ворон, але не цікавив сьогодні дівчаток ані шпиль, ані ворон. Вони так прагли швидше зустрітися й так поспішали оповісти свій сон, що одночасно розтулили роти й одночасно почали розповідати одна одній про те, що їм наснилося. А оскільки наснилося їм одне й те ж, то вони зирнули одна на одну й розсміялися.
—        Знаєш, що я подумала? — спитала перша дівчинка.
—        Знаю, що ти подумала...
—        Це як у казці,— сказала перша дівчинка.
—        Як у чудовій казці.
—        Чи ж таке буває? — спитала перша дівчинка.
—        Еге ж, чи буває таке: зелене, червоне, синє й біле?..
—        Все росте й цвіте,— підхопила перша,— Все таке, що й уявити важко.
—        А знаєш, що найчудніше? — спитала друга.
—        Те, що королева красунею стала,— відповіла перша.
Тоді сіла на сірого каменя, натягла на коліна сірий подолець і замріялась.
—        Таке чудне мені подумалося,— сказала вона.
Друга дівчинка сіла навпроти й поглянула на першу не менш замріяними оченятами.
—        Що ж тобі подумалося?
—        Оця наша вулиця,— сказала перша,— куди вона веде?
—        До іншої вулиці.
—        І я так подумала. А та інша?
—        А інша ще до іншої.
—        А остання з усіх вулиць? — аж скрикнула нетерпляче перша.
—        Не знаю,— відказала друга,— Давай у мам спитаємо. Моя у мене все знає...
А що кажуть: на вовка примовка, то й маму другої дівчинки вони побачили. Йшла до них, тримаючи на плечі коромисло, а на ньому — двоє відер.
—        Що далі? — всміхнулася мама,— Висока й сіра стіна. А стережуть ту стіну люті звірі.
—        А за стіною що? — вигукнули нетерпляче дівчатка.
—        Світ,— сказала мама другої дівчинки.
—        А що таке світ? — спитала перша дівчинка.
—        Я не знаю,— знічено відказала мама,— Та й ніхто не знає.
Тоді повернулися дівчатка в той бік, де, як їм здавалося, лежав отой чудний, широкий, безмежний СВІТ, і стали їхні личка серйозні й заклопотані.
—        А чи хто виходив у той світ? — спитала друга дівчинка.
Але мама тільки головою похитала й пішла, так само дивно усміхнена, додому.

1 2 3 4 5 6 7
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...