Місто без квітів

1 2 3 4 5 6 7

Це місто було недалеко й неблизько, десь там, куди по-казують пальцем, але куди не ведуть ні дороги, ні залізниці. Здається, існувало воно таке, як опишемо, давно, і, може, про нього хтось написав у грубезних книгах, які зачиняються на замки майже так само, як і хати, а може, і в таких книжках про те місто не написано.
Уявляю, що воно із тих, які сняться тим дітям, котрі перед тим були смутні або ж коли перед тим цілий день гризли на пальцях нігті. По тому вони лягають у ліжечка, заплющують очі й бачать довгі порожні вулиці, якими вітер мете куряву. Довкола стоять глиняні будинки, посередині — ви-сокий королівський палац, збудований із потемнілого від часу каміння. Цей палац має безліч башточок і веж, а найвища з них увінчується довгим списом, об який розбиваються холодні й теплі вітри і свистять при тому, ніби в сопілки дмухають. Од того люди, що йдуть вулицями, пригинаються, бо вітер плює їм у вічі, а піску й куряви там багато через те, що не росло в тому місті ані дерево, ані трава, ані квіти. Люди ж одягались у сіру й чорну одежу, і ніколи вони не веселилися й не сміялися, бо й не знали, що воно таке.
А в кам'яному замку, у великій та високій залі, такій, що коли глянути з кінця в кінець, то й кутків не видно, а високій, що й шию треба зламати, аби уздріти стелю,— так от, у тій залі сиділа одягнена в сіру сукню й чорний плащ королева, а довкола крутилися чорні, як жуки, прислужники. Всі казали, що та королева лиха, хоч насправді не зовсім так: королеву навчили бути такою, і вона й у думці не мала, що можна жити інакше.
Отож, у тому місті без квітів мешкало двоє дівчаток. Були це звичайні собі дівчатка, але ж ні: саме вони зуміли вчинити таке, чого ніхто у тому місті не зміг. А сталося ось що.
В одну із чорних-чорнезних ночей одній і другій приснилися кольорові сни. Спершу їм здалося, що барвисті стрічки затріпотіли в них над головами й потяглися, звиваючись, кудись у безвість. Дівчатка схопилися за ті стрічки й пішли, за них тримаючись. Ішли так довго, але прийшли... у своє ж таки місто, але чудним воно їм здалося: стіни — білі, а дахи — червоні й зелені. А ще вся земля вкрилася квітами: зеленими, білими, червоними, синіми, жовтими, і не було жодної з-поміж них сірої та чорної. Палац же обріс пагонами й гілляччям, поміж якого світилися величезні білі суцвіття.
І стало так дивно дівчаткам, адже вони ніколи не бачили в житті ані квітів, ані дерев, ані трави, хіба небо голубе над головою, бо корови й коні, коти й собаки, кози й свині — все було у тому місті сіре чи чорне. А що найчудніше здалося їм у тих снах: їхня королева вдягла на себе убір, який грав усіма барвами, які можна тільки вигадати. Не похмура й насуплена, як звикли її бачити, була вона, а' весела й радісна, а тому й не страшна. Чорна одежа прислужників по-малиновіла, і ці малинові прислужники підносили королеві здоровенні букети квітів. Королева щиро тішилася, ховала в пелюстках лице, а коли зводила голову, бачили дівчатка, що вона красунею стала. Очі палали, як те небо над головою, волосся золотими полисками грало, по щоках цвіли малинові, як одежа в прислужників, рум'янці. А вуста палахкотіли, начебто вогню у себе набрали. І від того стало дівчаткам так радісно, аж мимоволі позирнули вони одна на одну і з вуст їм мимоволі вихопилася пісня — і то було також для них дивно...
Отаке їм наснилося однієї чорної-пречорної ночі, а вранці, прокинувшись, дівчатка довго лежали з розплющеними очима. Над ними висіла небілена стеля, обступали їх такі ж сірі стіни. Роздивилися вони здивовано й однаково подумали: ди-во-ви-жа! А оскільки були сусідками й дружили, то, коли встали й поснідали чогось несмачного, вийшли з дому і зустрілися якраз на дорозі.
У той день не було вітру, а світило сонце, і шпиль над королівським палацом гостро полискував. На самій його верхівці присів спочити чорний ворон, але не цікавив сьогодні дівчаток ані шпиль, ані ворон. Вони так прагли швидше зустрітися й так поспішали оповісти свій сон, що одночасно розтулили роти й одночасно почали розповідати одна одній про те, що їм наснилося. А оскільки наснилося їм одне й те ж, то вони зирнули одна на одну й розсміялися.
—        Знаєш, що я подумала? — спитала перша дівчинка.
—        Знаю, що ти подумала...
—        Це як у казці,— сказала перша дівчинка.
—        Як у чудовій казці.
—        Чи ж таке буває? — спитала перша дівчинка.
—        Еге ж, чи буває таке: зелене, червоне, синє й біле?..
—        Все росте й цвіте,— підхопила перша,— Все таке, що й уявити важко.
—        А знаєш, що найчудніше? — спитала друга.
—        Те, що королева красунею стала,— відповіла перша.
Тоді сіла на сірого каменя, натягла на коліна сірий подолець і замріялась.
—        Таке чудне мені подумалося,— сказала вона.
Друга дівчинка сіла навпроти й поглянула на першу не менш замріяними оченятами.
—        Що ж тобі подумалося?
—        Оця наша вулиця,— сказала перша,— куди вона веде?
—        До іншої вулиці.
—        І я так подумала. А та інша?
—        А інша ще до іншої.
—        А остання з усіх вулиць? — аж скрикнула нетерпляче перша.
—        Не знаю,— відказала друга,— Давай у мам спитаємо. Моя у мене все знає...
А що кажуть: на вовка примовка, то й маму другої дівчинки вони побачили. Йшла до них, тримаючи на плечі коромисло, а на ньому — двоє відер.
—        Що далі? — всміхнулася мама,— Висока й сіра стіна. А стережуть ту стіну люті звірі.
—        А за стіною що? — вигукнули нетерпляче дівчатка.
—        Світ,— сказала мама другої дівчинки.
—        А що таке світ? — спитала перша дівчинка.
—        Я не знаю,— знічено відказала мама,— Та й ніхто не знає.
Тоді повернулися дівчатка в той бік, де, як їм здавалося, лежав отой чудний, широкий, безмежний СВІТ, і стали їхні личка серйозні й заклопотані.
—        А чи хто виходив у той світ? — спитала друга дівчинка.
Але мама тільки головою похитала й пішла, так само дивно усміхнена, додому.

1 2 3 4 5 6 7
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

«Мандруємо Україною» всією родиною
Кожен регіон, кожне містечко чи селище мають свою історію, свої знаменні події. Про деякі з них вам зможуть розказати тільки старожили, але багато про що можна й прочитати. Чудовою подією минулого 2016 року став вихід першого та поки що єдиного в Україні путівника для дітей «Мандруємо У...
Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...