Українська Русский

Лисиця, ведмідь і чабан

Йшов степом ведмідь. Побачив лисицю і погнався за нею.
Лисиця кинулася навтікача, добігла до нори, крутнула хвостом і зникла, наче її й не було.
Ведмідь зупинився і не знає, що його робити: сам великий та товстий, а нора довга й вузька. Але й лисицю жаль утратити.
От почав ведмідь у нору лізти. Засунув голову до вух — далі голова не лізе, хотів витягти назад — не може. Застряв клишоногий — ні туди ні сюди.
А лисиця пробігла через нору і вискочила в степ зовсім в іншому місці. Озирнулась і бачить: сопе ведмідь щосили, хоче голову витягти, а голова наче в землю вросла.
Зраділа лисиця, підбігла до ведмедя і зробила таке, що він став мокрий-мокрісінький.
— Оце тобі, ведмедю, від лисиці на згадку,— сказала вона, голосно засміялась і зникла.
Довго ще мучився ведмідь, насилу витягнув голову. Віддихався він, обтрусився й озирається на всі боки,— чи не бачив хто, що йому лисиця накоїла.
Поблизу чабан пас отару. Ведмідь до нього та й питає:
— Чи не бачив ти чого, чабане?
— Бачив,— відповідає той.
— А що ж ти бачив?
— Та бачив я, як лисиця одного ведмедя обдурила.
Розгнівався ведмідь.
— Коли що бачив,— каже,— то мовчи та й годі, нікому про те анітелень. Бо я тебе з'їм.
Злякався чабан, клянеться та божиться, що нікому й не заїкнеться.
Пригрозив йому ведмідь на прощання ще раз і подався своєю дорогою.
Увечері пригнав чабан в аул баранів і не стерпів, розповів усім про витівку лисиці. Люди з реготу аж на землю падали, а дітлахи одразу склали пісеньку про лисицю та ведмедя:

У ведмедя, у Михайла, мабуть, розуму не стало,
І такі ще бувають дива:
На обід лисицю з'їсти душа його баїжала,
Та лисиця обдурила, розболілась голова!


Почув здалеку цю пісню ведмідь і мало не вмер од злості. Вранці приходить він до чабана — шерсть настовбурчена, очі горять.
— Сякий-такий чабанисько,— реве,— де ж твоє слово? Обдурив мене, знеславив на весь степ, нарікай тепер на се бе — я тебе з'їм.
Чабан у сльози, ну кланятися та благати, щоб ведмідь дав йому хоч три дні строку — попрощатися з сім'єю і товаришами.
— Добре,— каже ведмідь,— хай буде так, даю тобі три дні строку, тільки потім уже не сподівайся на милість.
Сказав і пішов.
А чабан упав на землю, затулив обличчя руками і плаче-ридає.
Підбігає до нього лисиця.
— Чого ти, чабане, плачеш?
— Ой-ой, як же мені не плакати, пропав я тепер зовсім.— Т він розповів лисиці усе.
— Годі сумувати! Що даси? Я врятую тебе од ведмедя.
— Проси що хочеш, нічого не пожалію,— відповідає чабан.
— Коли так,— зраділа лисиця,— скажи: чи згоден ти за порятунок віддати мені свої нирки?
— Згоден, згоден, тільки виручи мене.
На тому й домовилися.
Тоді лисиця й каже чабанові:
— Іди у свій аул і три дні гуляй, як хочеш, а через три дні приходь на це місце. Тільки не забудь узяти з собою якнайбільший мішок та якиайтовщу ломаку. Я чекатиму тебе недалечко. Тільки-но прийде до тебе ведмідь, кланяйся йому і проси, щоб він одпустив тебе додому ще на три дні. А я тим часом стану збоку, хвостом крутитиму, куряву збиватиму. Побачить ведмідь куряву, спитає у тебе: «Що за диво, чого така курява?» Ти і скажи ведмедеві: «Мовляв, так і так у нашого чана дружина зовсім з глузду з'їхала, нічого їсти не хоче, тільки просить ведмеже серце. От хан по степу із списом гасає, шукає ведмедя, того й курява». Скажеш так, а що далі робити — сам догадаєшся.
Послухався чабан лисиці, пішов в аул, а через три дні повернувся на домовлене місце.
І ось іде до нього ведмідь — шерсть настовбурчена, очі горять, а сам облизується.
Упав чабан перед ведмедем на коліна, кланяється та благає, щоб він одпустив його додому ще на три дні.
Як зареве ведмідь:
— Досить з тебе! Погуляв — і годі. Час мені з тобою розквитатися.
І вже зовсім був зібрався накинутися на чабана, як раптом у степу піднявся величезний, до самого неба стовп куряви.
Ведмідь і злякався.
— Що за диво,—питав,— звідки така курява?
Чабан йому відповідав:
— У нашого хана жінка зовсім з глузду з'їхала — нічого не їсть, просить ведмеже серце. Ото хан по степу із списом гасав, шукав ведмедя.
Затремтів од страху ведмідь і просить жалібно:
— Сховай мене, чабанику, від хана, ніколи тобі цього не забуду.
— Добре,— каже чабан,— лізь у мішок.
Вліз ведмідь у мішок, а чабан зав'язав мішок якнайтугіше і ну лупцювати по ньому ломакою. Лупцював, лупцював, поки ведмідь і сконав.
Підбігає до чабана лисиця.
— Ось ти й спекався ведмедя,— каже.— А тепер розплачуйся.
Бачить чабан — все одно не минути йому смерті. «Жив надголодь, і помирати доводиться натщесерце»,— подумав він про себе. А тут як забуркотить, як загуде у нього в животі!
Лисиця й вуха наставила.
— Хто це,— питає,— у тебе, голубе, в животі гарчить?
— Та бачиш, лисичко, вчора я з голоду проковтнув борзого цуцика. А він, видно, вже підріс та й почув лисицю — от і гарчить.
Як зачула лисиця про борзого цуцика, підібгала хвоста — і ходу.
Відтоді більше ніхто не зустрічав її в тих місцях.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...