- Головна>
- Казки>
- Українські казки>
- Казки про тварин>
- Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
— Ой, лисичко-сестричко, сяду я й увесь!
— Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати!
— Та я зібгаюсь так, що поміщусь.
— Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?
— От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо стомився. Я помаленьку.
— Та вже сідай.
От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь! Так і розсипались.
Давай тоді його лисичка лаяти:
— А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив?!
Лаяла його, лаяла, а тоді:
— Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!
— Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?
— А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні?!
Кажи: "Рубайся, деревце, криве й пряме! Рубайся, деревце, криве й пряме!"
Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:
— Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на палиця в плуг не вибереш, не те що на сани. Давай вона його знову лаяти:
— Нащо ж ти такого нарубав?
— Коли воно таке рубається!
— А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?
— Ні, я так саме й казав: "Рубайся, дерево, криве й криве!"
— Ну й дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!
Батьківські
поради