Лисичка і рак

Зустрілася Лисичка з Раком. Стала й дивиться, як він помаленьку лізе. А далі давай над ним насміхатися:
    — Ну, та й швидкий же ти, нема що й казати! Справжній неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз по дріжджі послали, а ти аж через рік з дріжджами прийшов та й ті посеред хати розілляв?
    — Може, коли й правда була,— каже Рак,— а тепер дуже на брехню схоже.
    — Овва! Значить, ти тепер прудкіший став?
    — Прудкіший чи не прудкіший, а тобі глузувати не дозволю. Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай побиймося об заклад, що я швидше від тебе до того пенька добіжу.
    — Що? що? що? — здивувалася Лисичка.— Ти хотів би зі мною наввипередки бігати?
    — Не тільки побіжу, а хоч ти на один скок спереду ставай, то я швидше тебе на місці буду,— мовить Рак.
    Побилися вони об заклад. Стала Лисичка на один скок поперед Рака, а Рак учепився їй кліщами за хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява здіймається. Добігла до пенька та й кличе:
    — А де ти, Раче? Нічого не чути.
    — Ну, Раче, де ти там? — ще раз кличе Лисичка та й обернулась хвостом до пенька.
    — Та ось де я! Давно вже жду тебе, аж трохи за пеньок забіг.