Лис і дрозд

    Сидить Дрозд на дереві та й в'є гніздо, аж тут зирк, а Лис під деревом.
    — Дрозде, Дрозде,— говорить Лис,— чи вивів ти мене з ями?
    — Вивів, Лисику.
    — А нагодував ти мене?
    — Нагодував.
    — Ну, тепер же напої мене, а то я твоїх дітей поїм.
    — Не їж, Лисику, я тебе напою.
    Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як би йому Лиса напоїти. Далі надумав та й каже Лисові:
    — Ходімо зо мною!
    Вийшли з лісу знов на ту саму польову доріжку.
    — Лягай тут у жито,— каже Дрозд Лисові,— а я буду міркувати, чим тебе напоїти.
    Бачить Дрозд, а доріжкою чоловік їде, бочку води везе капусту поливати. Підлетів Дрозд, сів коневі на голову та й клює.
    — А тю! — крикнув чоловік та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловік луснув батогом коня по голові. Мов нічого й не було, сів собі Дрозд на другого коня та й клює його в голову. Знов замахнувся чоловік і знов луснув коня по голові. Розлютився чоловік на Дрозда. «От капосна пташина! — думає собі.— І чого вона прив'язалася!» Дрозд тим часом сів на бочку з водою та й клює собі.
    «Чекай же ти»,— думає чоловік та несподівано як вихопить ручицю з воза, як лусне по бочці! Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю, і вся вода з неї вилилася та й потекла здоровою річкою по дорозі. Вискочив Лис із жита, напився доволі, а чоловік, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку й поїхав додому.
    Сидить Дрозд на дереві та й в'є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.
    — Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?
    — Вивів.
    — Нагодував ти мене?
    — Нагодував.
    — Напоїв ти мене?
    — Напоїв.
    — Ну, а тепер посміши ти мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.
    — Не їж, Лисику, я тебе посмішу.
    Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмішити, а далі каже:
    — Ходімо зо мною.
    Вийшли з лісу знов на польову доріжку, Лис засів у житі та й жде. Аж ось їде дорогою той самий чоловік, що їхав з водою: сам сидить спереду, а ззаду сидить його синок з паличкою в руці. Підлетів Дрозд, сів на плече чоловікові та й клює.
    — Ой, тату,— каже хлопець,— на вас птах сидить! Не ворушіться, я його вб'ю.
    Ще старий не встиг гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою — лусь батька по плечу! Дрозд тільки фуркнув, а за хвилину сів на друге плече чоловікові. Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу.
    — Ой, сину, що це ти робиш? — крикнув батько.
    — Цитьте, тату! Якась пташка все сідає на ваші плечі, я її повинен зловити.
    — То лови, а не бий! — з болю кричить батько.
    Політав, політав Дрозд та й сів старому на голову та й клює його солом'яний бриль, немов тут йому й місце. Махнув хлопець долонею, щоб його спіймати,— фуркнув Дрозд. Сів удруге, знов хлопець на нього намірився рукою — знову даремно.
    «Чекай же ти, бісова птиця! Вже я тебе почастую!» — подумав хлопець. І коли Дрозд утретє сів на батькову голову, він, не тямлячи гаразд, що робить, як замахне палицею, як трісне старого по голові, аж тому світ замакітрився. Дрозд фуркнув і полетів собі геть. А Лис, сидячи в житі, дивився на це все і аж за живіт держався зо сміху над Дроздовими штуками. Бачить Дрозд, що Лис такий радий, і вільніше зітхнув.
    «Ну,— думає,— тепер, мабуть, дасть мені спокій, не буде моїм дітям загрожувати».
    Та ледве він знову взявся мостити своє гніздо, аж зирк, Лис уже знов під деревом.
    — Дрозде, Дрозде,— мовить Лис,— вивів ти мене з ями?
    — Вивів.
    — Нагодував ти мене?
    — Нагодував.
    — Напоїв ти мене?
    — Напоїв.
    — Розсмішив ти мене?
    — Розсмішив.
    — Ну, а тепер ще мене настраши, бо інакше я твоїх дітей поїм.
    Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далі й каже:
    — Що ж маю робити? Ходімо зо мною, я тебе настрашу.
    Веде Дрозд Лиса попід лісом дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сиділи в курені, а пси бігали навколо череди, пильнували овець. Став Лис здалека, край лісу, побачивши псів, не хоче йти далі.
    — Що, Лисику, страшно? — питає Дрозд.
    — Ні, не страшно,— каже Лис,— а тільки я втомився, не хочу йти далі.
    — Як же я тебе настрашу, коли ти не хочеш далі йти? — питає Дрозд.
    — Як знаєш,— мовить Лис,— але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дітей з кістками з'їм.
    — Добре,— каже Дрозд,— лягай же ти ось тут у жито і дивись, що я буду робити. А коли тобі стане страшно, то гукни мені, щоб я перестав.
    Полетів Дрозд, сів собі на землі перед псами та й дряпає землю лапками. Кинулися пси до нього, він підлетів та зараз же сів знову недалеко од того місця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис дивиться, що з того буде, а того й не бачить, що пси підходять все ближче та ближче. Далі Дрозд зривається з землі й, одним крилом махаючи, мов скалічений, починає летіти просто до Лиса. Пси за ним.
    Бачить Лис, що біда, як схопиться з місця, як крикне до Дрозда:
    — Ну що ж ти, дурню! Ти й справді псів на мене ведеш?
    Тут його пси побачили та як кинуться за ним. Ледве Лис здужав пробігти декілька кроків, як пси наздогнали його й роздерли.