Лис і дрозд

 Ішов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.
    — Кабане, Кабане, куди йдеш?
    — У Київ на ярмарок.
    — Візьми й мене з собою.
    — Ходімо, куме.
    Ішли, йшли, аж назустріч їм Лис.
    — Кабане, Кабане, куди йдеш?
    — У Київ на ярмарок.
    — Візьми й мене з собою.
    — Ходімо, куме.
    Ішли вони, йшли, аж назустріч їм Заєць.
    — Кабане, Кабане, куди йдеш?
    — У Київ на ярмарок.
    — Візьми й мене з собою.
    — Ходімо, братику.
    Ось вони всі йдуть. Ішли, йшли, аж уночі наскочили на яму, глибоку та широку. Кабан скочив — не перескочив, а за ним і всі інші поскакали і всі разом у яму попадали. Що робити, треба ночувати. Зголодніли вони, а вилізти нема куди, їсти нема чого. От Лис і надумав.
    — Нумо,— каже,— пісні співати. Хто найтоншим голосом потягне, того ми й з'їмо.
    От вони й затягли. Вовк, звісно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше: о-о-о! Лис ще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсім тоненько запищав: і-і-і! Кинулися всі на бідолашного Зайчика, розірвали його та й з'їли. Та що там їм із того Зайця за наїдок? Ще не розвиднілось як слід, а вони вже знов такі голодні, що ледве дихають.
    Знов Лис загадує:
    — Нумо пісні співати. Хто найгрубшим голосом потягне, того ми з'їмо.
    Почали співати. Хотів Вовк тонесенько затягнути, та як завиє грубо: у-у-у! Тут всі кинулись на нього та й роздерли.
    Лишилося їх двоє: Кабан і Лис. Поділилися вони вовковим м'ясом. Кабан швидко з'їв свою частину, а Лис трошки з'їв, а решту сховав під себе. Минув день, минув другий. Кабан голодний, нема чого їсти, а Лис усе в куточку сидить, витягає по шматочку м'ясо та й їсть.
    — Що це ти, кумочку, їси? — питає його Кабан.
    — Ой, кумочку,— зітхає Лис.— Що маю робити?! Свою власну кров п'ю з великого холоду. Зроби й ти так само. Прокуси собі груди та й висмоктуй помалу свою кров, то побачиш, що й тобі легше стане.
    Послухав дурний Кабан. Кликами розпоров собі груди, та поки дійшов до того, щоб напитися своєї крові, то увесь кров'ю підплив та й помер. От Лис тоді й кинувся на його м'ясо і ще кілька днів мав що їсти. Та далі не стало й кабанячого м'яса. Сидить Лис у ямі, й знов йому голод допікає. А над тією ямою стояло дерево, а на дереві Дрозд гніздо в'є.
    Дивиться Лис на нього з ями, а далі почав промовляти:
    — Дрозде, Дрозде, що ти робиш?
    — Гніздо в'ю.
    — Нащо тобі гніздо?
    — Яєць нанесу.
    — Нащо тобі яйця?
    — Дітей виведу.
    — Дрозде, Дрозде, коли ти мене з цієї ями не визволиш, то я твоїх дітей з'їм.
    — Не їж, Лисику, зараз тебе визволю,— просить Дрозд.
    Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От він щодуху полетів лісом, почав збирати палички, гіллячки та все в яму кидає. Кидав, кидав, поки Лис по тих паличках із ями виліз. Думав
    Дрозд, що він піде собі геть, та де тобі! Лис ліг під Дроздовим деревом та й говорить:
    — Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?
    — Вивів.
    — Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоїх дітей поїм.
    — Не їж, Лисику, я вже тебе нагодую. Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса нагодувати. Далі надумав і каже Лисові:
    — Ходімо зо мною!
    Вийшли вони з лісу, а попід лісом польова доріжка йде.
    — Лягай тут у жито,— каже Дрозд Лисові,— а я буду міркувати, чим тебе нагодувати.
    Бачить Дрозд, доріжкою баба йде, чоловікові в поле обідати несе. Скочив Дрозд у калюжку, в воді обмочився, в піску забруднився та бігає по доріжці, пурхає сюди й туди, немов зовсім літати не може. Бачить баба, пташина мокра та немічна.
    «Дай,— думає,—зловлю оцю пташину, принесу додому, буде забавка для дітей».
    Підбігла трохи за Дроздом — він біжить, пурхає, а не летить. От вона поставила кошик з горшками на доріжці, а сама давай Дрозда ловити. А Дрозд то підбігає, то підлітає, та все далі та далі, а баба все за ним та за ним. Нарешті, бачачи, що вона відбігла вже досить далеко від свого кошика, він знявся вгору та й полетів. Баба тільки рукою махнула та й вертає назад до кошика. Та ба! Там застала добрий празник. Поки вона бігала за Дроздом, Лис тим часом вискочив з жита та до горшків. Повиїдав усе чисто, решту порозливав, а сам утік.