Легенда про зрадливе кохання

На північному сході, між Клебанівкою і Коршилівкою, біля татарського шляху є поле, де ніколи не родять ні зернові, ні технічні культури. Росте там тільки червоний мак і голубі волошки.

               Розповідають старожили, що колись в далеку давнину тут дівчина застрілила хлопця, який її зрадив, надумав женитися з іншою.

               Любив Василько Євгенію, дуже любив. Вони всюди були разом: на вечорницях, зустрічались в лузі біля річки під розлогими вербами. Про їхнє кохання знали вже в селі. Всі думали, що вони ніколи не розлучаться.

               Раптом Василь почав все рідше приходити до Євгенії. Пішла по селу чутка, що Василь вже залицяється до Марії і вже готуються до весілля. Євгенія відчула і зрозуміла що Василь зрадив її, а під серцем в неї вже тріпотіло нове життя, плід кохання.

               І от одного разу, коли Василь поїхав купляти весільні подарки для Марії, Євгенія з наганом в руці засіла в житі біля татарського шляху.

               Коли Василь наблизився до того жита, Євгенія вистрілила в груди коханого Василька. Кров залила біле тіло Василька, і він востаннє глянув своїми голубими очима на синє небо і мертве тіло впало в пахуче жито.

               З того часу тут ростуть голубі волошки, ніби нагадують очі Василька і червоні маки, які нагадують пролиту кров за зрадливе кохання.