Легенда про гірку траву

Колись давно в пустинних краях, серед степу широкою у одного бідняка росла дочка-красуня на ім'я Полин. Одного разу, коли вона збирала в степу квіти, її побачив байський син, жорстокий, чванливий і підступний Ковил. Вона йому дуже сподобалася, адже славилася красунею в тих краях. Він став вимагати, щоб вона вийшла заміж за нього. Відмовила йому Полин, відкинула усі його домагання. Тоді Ковил, щоб помститися дівчині, проспівав в компанії людей куплет пісні про те, що він збезчестив дочку бідняка і віднині дозволяє усім глумитися над нею.

Полин, щоб уникнути ганьби, осідлала коня і, гірко плакавши, помчала в степ широкий. Але все ближче були прислідувачі. Тоді красуня зупинила скакуна і попросила у степу: "Заховай мене". Коли до місця прибули джигіти, вони побачили одного коня, а на тлі зеленої трави ріс невеликий сірий кущик. Так стала Полин дочкою широкого степу. Навесні вона дуже гірка, як сльози дівчини. Але і лихому, підлому Ковилу була призначена нерадісна доля. Він перетворився на траву, насіння якої, потрапляючи в шерсть овець, пронизує тіло тварин.

Ось чому стороняться ковилу тварини і люди.. а Полин окропила своїми сльозами землю і де впала слезина, там виросла гірка трава, яка пізніше дістала в народі назву полин, яка поширилась майже по всьому світу, багато цієї цінної лікарської трави і в наших краях...
І узяв пучок трави сухий тоді співак і подав ханові. І дивиться хан - і сам не свій, неначе в серці рана сталася. 
На ранок, трохи осів туман, і озолотилися гір вершини, а в горах йде вже караван - Отрок з невеликою дружиною. Минувши гору за горою, все чекає він -чи скоро степ рідний і удалину дивиться, трави степової пучок з рук не випускаючи...