Козак Мамарига

Приїхали додому до того пана. Уводить він його у свій дім. Увійшли, по здравствувалися.
— То,— говорить,— жона моя, а це мій брат старший.
Тоді посадили його, давай пити, гуляти і не знають, де його й діти, такі раді вже вони йому.
— Ну, тепер я тобі, брате, половину всього віддам. Тебе, брате, оженю. Ось,— каже,— хоч у цих кімнатах і живи.
— Ні, дякую, брате, за твоє слово. Слава богу, що ти собі нажив, а я собі що наживу, то моє буде.
Побув він цілий місяць у цього брата, погостював.
— Ну, тепер,— каже,— брате, краще піду собі куди бог дасть. Ну, брат і плакав, і умовляв, щоб остався тут. А він каже:
— Дякую, не хочу.
— Може,— каже брат,— дати тобі коня хорошого на дорогу?
— Дякую,— каже,— за коня.
Попрощалися, пішов собі у путь-дорогу знову. Йшов довго-недовго, дивиться, аж три чоловіки б'ються на могилі. Він тоді навпростець туди.
— Здрастуйте, та за що ви б'єтеся? Кажуть:
— За свій спадок на трьох братів
— — Який ж у вас спадок?
— Оце у нас кінь, та торба волосяна, така, що дає їсти та пити, та чоботи такі, що поверх води ходять. Оце тільки у нас і батьківщини. Так отой каже, що я візьму те, а отой каже, що я візьму те, то ми і б'ємося за це. А ти,— кажуть,— що є за людина?
— Я,— каже,— козак Мамарига.
— Ну, поділи нас,— кажуть,— брате козаче Мамариго, нашим спадком.
— Я,— каже,— брати, вас розділю; ніхто краще вас не розділить, як я. Згодні ви на те, що я вам буду говорити?
— Згодні,— кажуть вони,— аби ти, нас розділив.
— Ну,— каже,— я буду вам, брати, говорити. Ступайте,— каже,— собі за півтори милі од мене, і тоді я махну — і біжіть усі разом: хто попереду прибіжить, яка люба краще штука, ту й бери, а котрий другим прибіжить, той бере собі теж яка йому до вподоби, а задньому те, що зостанеться.
Вони пішли собі і чекають сигналу щоб бігти. А кінь їх стоїть осідланий, готовий. Козак збирає собі торбу волосяну через плече, чоботи взув, тоді у стремено і сідає.
— Як,— каже кінь,— пане, тебе нести, чи поверх дерева, чи поверх комишу?
— Неси;— говорить,— мене поверх дерева.
Брати біжать назад, а він зверху промовляє, - Як не могли ви, рідні брати, поділились, то краще, як я, ніхто вас не розділить!
Він поїхав, а вони почухали собі голови та й пішли собі додому. Як узяв їхати козак Мамарига цим конем, так собі їхали, поки потомились. Зупинились, козак торбочку-волосянку розкрив.