Козак Мамарига

— Одчиніть,— каже.
А дві жінки сміються, не відчиняють. Просився, просився — не відчиняють. Узяв тоді двері виломив і увійшов у хату.
— Здрастуйте! — каже.
Лежить чоловік на печі:
— Що ти за самоволець, що прийшов до мене та двері зрушив? От я,— говорить,— як устану, та намну тобі боки, щоб ти знав мене. Що ти є таке?
— Я,— говорить,— козак Мамарига.
— Е,— говорить,— прости, брат, що тебе вилаяв, ти мені є брат, старший за мене!
— Який же,— каже,— ти мені брат?
— А той,— каже,— що коли я од пана утік, то ти мене прийняв за брата.
Ну, тепер просить за стіл брата, садить його за стіл, їсти і пити братові дають.
Ну, попили, погуляли там собі.
— Ось,— каже,— брате, у мене дві жінки, так бери яку хочеш собі за жінку.
— Ні,— каже,— брате, дякую, я не хочу.
Побув троє діб у того брата, відпочив, тоді сказав:
— Прощай, брате, піду куди бог дасть.
Пішов од того брата. Ішов він днів три або чотири. Дивиться — гонить пан хортами зайця, і біжить той заєць дорогою прямо на нього. Він ударив палкою та й убив і сів там коло нього. Прибігли хорти, подивились і полягали коло нього. Добігає пан.
— Здрастуй,— говорить,— мужик! Тут зайця ти не видів?
Каже,— я цього зайця убив. Каже пан:
— Що ти є таке?
— Я,— каже,— козак Мамарига.
— Е,— говорить,— брат, вибач, може, я тебе образив як-небудь.— Схвачується з коня, береться за руки і цілується.— Ти,— говорить,— є мені брат, старший за мене., Пам'ятаєш, як ви, два брати, ішли, а мене третього прийняли?
— Так, пам'ятаю.
— Ну, прошу, брат, до мене у гості, я тепер живу добре! Сідай, брат, на коня на мого.
— Ні,— говорить,— дякую, брат, за коня, бо я на коні не вмію їздити.
Ідуть собі, говорять.
— Що ти, брат, козак Мамарига, і досі собі місця не знайшов?
Ось я уже вісімнадцять літ як женився і живу тут.