Козак Мамарига

Козак Мамарига служив у багачів двадцять п'ять років; не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова. Тоді пішов у службу, служив цареві двадцять п'ять літ; не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова і од царя. Прийшов тоді знову додому і пішов у путь-дорогу куди бог дасть. Тепер як узяв іти, іде тиждень або два усе стовповою дорогою. Зустрічає його парубок.
— Здрастуйте,— говорить,— що ви є таке?
— Я,— каже,— козак Мамарига; служив у багачів двадцять п'ять літ і не заслужив ні вола, ні коня, ні доброго слова. І царю двадцять п'ять літ служив і не заслужив і у царя ні вола, ні коня, ні доброго слова. Тепер прийшов собі додому та й пішов куди бог дасть. А ти,— каже,— що є таке?
— Я,— каже,— у пана у такого-то був за кухаря, та ніс багато посуду дорогого, та спіткнувся, упав, побив посуд, так на мене учорашній день наготували багато різок, щоб мене сікти, так я оце втік. Так прийми мене, брат козак Мамарига, за меншого брата, буду тобі служить.
Побратались вони та ідуть собі. Так йшли вони тиждень чи більше; тепер зустрічає їх третій, з батіжком.
— Здрастуйте,— говорить,— браття. Що ви,— каже,— є за люди?
Цей каже:
— Я є козак Мамарига.
— А я,— другий одповів,— був у пана за кухаря, та там, як мене мали сікти, так я утік, а оце ми побратались.
— Ну,— каже,— прийміть і мене за третього брата.
— А ти,— каже,— що є за чоловік?
— Я,— каже,— чумак був, гнав дванадцять голів чи з рибою та сіллю. Розбійники набігли та й забрали у мене гроші і худобу мою, тільки я і утік та от з цим батіжком.
Прийняли. Оце стали три брати і йдуть собі дорогою стовповою; де випросять собі хліба-та й ідуть. Дійшли до місця, де стоїть стовп і три дороги нарізно. Подивився козак Мамарига і каже:
— Тут, брати мої, треба нам різнитися. Тепер попрощаємось собі, котрий на котру сторону хоче, туди й ступайте, а мені яку покинете, така й буде.
Розпрощалися і пішли, той на ту дорогу, а той на ту. Як узяв козак Мамарига ходити, ходив собі років десять. Ходив і зайшов собі у ліс, аж знайшов там хатку. До дверей,— зачинено двері.