Котик

Не  знаю, в якомусь-то царстві жив собі чоловік, а в нього було три сини. От як умер батько, зостався їм спадок: млин, хлів і кіт.
— Нум,— кажуть брати,— будемо ділитися.
— Нум.
От і поділилися. Старший собі узяв млин, середульший — хлів, а найменшому дали кота:
— Ти,— кажуть,— малий, тобі небагато треба!
Почув це молодший брат і почав тихенько плакати, а кіт лежить на комині та й промовляє лагідно до нього:
— Пане мій милий, пане мій любий! Чого ти плачеш?
— Як же,— відповідає хазяїн,— мені не плакати, що тільки один ти мені дістався?.. А що ж я з тебе матиму?
Котик йому каже:
— Не плач, мій пане, дай мені мішка, я піду, хліба дістану тобі і собі.
Узяв кіт мішка, набрав капустяного листя, пішов у хлів та й поклав там, де кролі водилися, а сам сів, стереже. То це прийде кролик, улізе в мішок, а кіт тоді з-за куща вискакує, зав'язує мішка і несе до царя.
— Кланяється тобі, царю,— каже котик,— пан Запічанський і надсилає тобі дарунок!
Цар радіє, дякує гарно і велить насипати в мішок хліба. Ще й грошей дає. От котик приносить зерно, мелють його з хазяїном у братовому млині,— і мають вже хліб на обід.
Середульший брат якось довідався, що котик у його хліві кролів ловить, та й каже:
— Слухай, брате, не пускай свого кота до мене у хлів, а то — тільки ти його й бачив. Капосний звірюка, половину кролів подавив.
Пан Запічанський лежить собі на печі та й плаче, а котик і підгледів:
— Пане мій милий, пане мій любий, чого ти плачеш?
— Як же мені не плакати,— відповідає той,— якщо казав мій брат, що тебе вб'є,   бо   ловиш   у   його   хліві   кролів...
— Не плач, заспокойся,— мовить кіт,— усе буде гаразд!
От котик довідався, що цар зі своєю дочкою гулятиме біля річки. Прибігає додому та й каже:
— Пане мій милий, пане мій любий, ходім до річки!
— Чого?
— Та ходім! Тобі не знать чого, а ходім! Та роби те, що я тобі скажу: буде добре тобі і мені.
Прийшли до річки. Коли дивляться — і цар іде з дочкою. Котик і каже:
— Пане мій милий, пане мій любий, скидай сорочку та скачи у воду і кричи: «Рятуйте, хто в Бога вірує!»
Брат молодший сорочку з себе — тау воду. «Рятуйте! — кричить.— Рятуйте, хто в Бога вірує!» Цар і почув. А котик підбігає до нього та й каже:
— То пана Запічанського розбійники обідрали і у воду вкинули... Не дай, царю, йому загинути!
— Ой, лишенько,— скрикнула царівна — це   того   пана   Запічанського,   що присилав   нам   тих   гарних   кроликів?!
Того самого, царівно! — каже хитрий кіт.
Цар як гукне до слугів. Назбігалось народу, рибалок, невід закинули і витягли бідолаху. Царівна й просить батька:
— Візьміть, тату, пана Запічанського у  палац,   він  такий  добрий  і  славний!
Цар посадовив молодшого брата поруч себе. У палаці його вдягли, причепурили... І царівні він так уподобався, що й поженили їх через кілька днів. І панові було добре, і хитрому котові.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...