- Головна>
- Казки>
- Українські казки>
- Чарівні казки>
- Котигорошко
Котигорошко
— Коли ж так,— каже Котигорошко,— полізу я сам. Давайте плести шнури!
Наплели вони шнурів, умотав Котигорошко руку в кінець та й каже:
— Спускайте!
Почали вони спускати, довго спускали,— таки сягнули до дна,— аж на інший світ. Став там Котигорошко ходити,— аж дивиться, стоїть палац великий. Він увійшов у той палац, коли так усе й сяє золотом та дорогим камінням. Іде він покоями,— аж вибігає йому назустріч королівна — така гарна, що й в світі кращої нема.
— Ой,— каже,— чоловіче добрий, чого ти сюди зайшов?
— Та я, — говорить Котигорошко,— шукаю дідка маленького, що борода на сажень волочиться.
— Єсть,— каже вона,— дідок, бороду з дубка визволяє. Не йди до його,— він тебе вб'є, бо вже багато він людей побив.
— Не вб'є! — каже Котигорошко,— то ж я йому й бороду защікнув. А ти ж чого тут живеш?
— А я,— каже вона,— королівна, та мене сей дідок украв і в неволі держить.
— Ну, то я тебе визволю. Веди мене до його!
Вона й повела. Коли так справді, сидить дідок і вже бороду визволив з дубка. Як побачив Котигорошка, то й каже.
— А чого ти прийшов? Биться чи мириться?
— Де вже,— каже Котигорошко,— мириться — биться!
От і почали вони биться. Бились-бились, і таки вбив його Котигорошко своєю булавою. Тоді вдвох із королівною забрали все золото й дороге каміння у три мішки та й пішли до тієї ями, що він спускався. Прийшов та й гукає.
— Агов, брати,— чи ви ще є?
— Є!
Він прив'язав до мотуза один мішок та й сіпнув, щоб тягли.
— Це ваше.
Витягли, спустили знову мотуз. Він прив'язав другий мішок.
— І це ваше.
І третій їм оддав,— усе, що добув. Тоді прив'язав до мотуза королівну.
— А це моє,— каже.
Витягли ті троє королівну, тоді вже Котигорошка треба тягти. Вони й роздумались.
— Нащо будемо його тягти? Нехай лучче й королівна нам достанеться. Підтягнім його вгору та тоді й пустимо,— він упаде та й уб'ється.
А Котигорошко та й догадався, що вони вже надумали щось,— узяв та й прив'язав до мотуза каменюку та й гукає.
— Тягніть мене!
Вони підтягли високо, а тоді й кинули,— камінь тільки гуп!
— Ну,— каже Котигорошко,— добрі ж і ви!
Пішов він тим світом. Іде та й іде, коли насунули хмари, як ударить дощ та град. Він і заховався під дубом. Коли чує,— на дубі пищать грифенята в гнізді.
Він заліз на дуба та й прикрив їх свитою. Перейшов дощ, прилітає велика птиця гриф, тих грифенят батько. Побачив, що діти вкриті, та й питає:
— Хто це вас накрив? А діти кажуть:
— Як не з'їси, то ми скажемо.
— Ні,— каже,— не з'їм.
— Отам чоловік сидить під деревом, то він накрив.
Батьківські
поради