Корінці та вершки

От колись ведмідь угледів,
як у полі оре дід,
і схотілося ведмедю
поживитися як слід.

До старого він підходить,
каже: «Нумо вдвох робить,
а усе, що в полі вродить,
будем нарівно ділить.

А коли немає згоди —
бережись, бо відплачу:
нароблю тобі я шкоди
й поле все потолочу!»

Як тут станеш відмовляти?
Дуже лютий той ведмідь;
може й плуга поламати,
може й воликів побить.

Та дідусь був хитрий зроду
і на вигадки мастак.
Він ведмедю каже: «Згода!
Ми ділитись будем так:

Хай мені — саме коріння,
а тобі — самі вершки!»
Ну, а сам узяв насіння
та й посіяв буряки.

От і проріст зеленіє.
Дід і поле, й полива.
А ведмідь ніяк не вміє,
знай лежить, відпочива.

Проминуло красне літо,
підійшов роботі край.
Наступає час ділити
вже достиглий урожай.

Дід повнісіньке підпілля
буряків понакладав.
А всю гичку та бадилля
клишоногому віддав.