Колечко

Жив-був одного разу принц. Скакав він якось місячної ночі на своєму коні. Повітря було таким легким, що принцу здавалося, ніби він летить, ледве торкаючись землі. Вдалині над горами нечутно виблискували блискавки. Велика біла луна пливла по темно-синьому небу серед маленьких мереживних хмар. У місячному сяйві тінь вершника була такою великою, що здавалося, це невідоме чудовисько несе на спині велетня.
І ось принц прискакав до замку, зійшов з коня і віддав поводи конюху. Але йому не хотілося відразу йти в свої покої. З батогом у руці він попрямував вниз до моря і став блукати по березі. Він просто йшов, не думаючи ні про що, і вдихав вологе нічне повітря, а на ходу то і справа встромляв хлист в пісок... Раптом він відчув, що до хлысту щось причепилося. Що це? Кільце!
- Перстень? - здивувався принц і підняв його, щоб краще розглянути в місячному світлі. - Хто ж міг втратити кільце тут, на березі? Вірно, якась придворна дама.
І він поклав його в нагрудну кишеню. Це було зовсім маленьке колечко, тонке, як дріт, і прикрашена кількома блакитними камінцями у формі незабудки.
Після вечері, коли весь двір зібрався у великому залі, принц засунув руку в кишеню і запитав:
- Чи Не втратив хто з дам кільце?
Всі придворні дами відразу почали розглядати свої руки. У кожної були дорогоцінні персні з діамантами, смарагдами, сапфірами. Фрейліни переляку роздивлялися пальці, з'ясовуючи, чи не пропало чи. Але у всіх кільця були на місці.
- А як воно виглядає? - наважилася запитати маленька красива придворна дама.
Принц дістав перстень.
На обличчях фрейлін відбилося зарозуміле презирство. Ні в кого з них не було такого кільця. Адже це просто маленька дрібничка! Та й час воно довелося б хіба що дитині - аж надто крихітне.
Зате у жінок з'явилася нова тема для розмови: весь вечір вони порівнювали свої красиві кільця, показували їх один одному і пояснювали, які ті дорогоцінні. Принц підвівся, вийшов на балкон і став дивитися на місяць.
Перед сном він поклав перстень на столик біля ліжка. І ось, коли він майже заснув, почувся дивний звук. Щось шуршало і дзижчало, ніби на столі возилось якесь маленьке комаха. Принц здивовано відкрив очі і побачив перстень: воно крутилося і крутилося, немов його обертав невидимий дух.
Принц поспішив запалити свічку, і кільце відразу завмер. Але навряд у кімнаті знову стало темно, воно знову почало кружляти. Це було і дивно і моторошно. Принц прибрав каблучку в скриньку, але все одно чув, як вона там крутиться, і погано спав у ту ніч.
Хотів було принц викинути перстень, але щось його зупинило. Ні, ні за що він з нею не розлучиться!
На наступну ніч він знову взяв перстень з собою в спальню.
Ледь згасло світло, кільце почало танцювати. Тепер воно не тільки кружляло по столу, а стрибнуло принцу на груди і почало крутитися з неослабною швидкістю.
- В чому справа?! - голосно запитав принц і сів на ліжку.
Він схопив кільце і, схопившись з ліжка, замкнув його в скриню, що стояла в кутку кімнати. Але поки він ніс колечко, йому здалося, ніби воно стислося в його руці тремтіла, немов жива.
На наступний день принц був мовчазний і серйозний. І думав лише про те, що це за кільце таке він підчепив своїм хлистом. Увечері він знову поклав перстень на столик біля ліжка. Він так втомився, що відразу заснув, але проспав недовго і прокинувся від того, що колечко крутилося біля самого його обличчя. Воно тут же стрибнула йому на чоло, а потім взявся танцювати на щоках і крутитися на губах.
- Тепер я зрозумів, - вигукнув принц і схопився з ліжка. - Я повинен знайти ту, кому належало колечко!
Ледь над морем зарозовел світанок, принц був уже на ногах, пішов у стайню, осідлав коня і немов вітер промчав по підвісному мосту. Він скакав цілий день, але нікого не зустрів. До вечора він дістався до великого красивого замку, що височів посеред зеленого лугу, оточеного високими деревами. Замок був обвитий плющем і трояндами, а вгорі у одного з склепінних вікон стояла господиня і дивилася в далечінь.
Вона рано овдовіла, але була ще молодий і ставний жінкою, управляла своїми володіннями з чоловічою твердістю. Побачивши скаче принца, вона поспішила послати йому назустріч одного з слуг, щоб той вітав подорожнього і запросив його погостювати.
Принц прийняв пропозицію і піднявся в замок. Господиня зустріла гостя дуже привітно. Йому відвели розкішні покої, а коли він спустився до вечері, величезний зал виблискував у сяйві свічок і смолоскипів. Стіл був заставлений дорогоцінним посудом із срібла і золота, а ошатно одягнені слуги розносили вишукані частування.
Господиня, в червоному оксамиті і горностай, виглядала величною, як королева. Вона повела з принцом жваву бесіду і з цікавістю слухала все, що він розповідав. Але він не сказав їй, чому відправився подорожувати по світу. Зате під час бесіди крадькома розглядав її руки. Вже не вона втратила кільце? Але руки благородної дами виявилися напрочуд великими, червоними і грубими. За її гордою поставою і важливою вчини відразу було видно, що вона дуже високошляхетна особа, але при погляді на короткі товсті пальці мимоволі хотілося вигукнути: «Та це ж руки куховарки!»
І тим не менше всі пальці дами були прикрашені коштовними перснями, які, втім, зовсім їх не фарбували, а, навпаки, лише підкреслювали потворність. В кінці вечері господиня сама стала чистити яблуко для принца. Він пильно подивився на її руки і сказав:
- У вашої милості стільки дорогих перснів! А що, якщо який-небудь загубиться - під час купання або в саду, коли ви збираєте квіти?
- Я завжди знімаю їх, перш ніж пірнути в море, - засміялася господиня замку. - А квіти ніколи не зрізаю сама. На це у мене є служниці.
Принц помовчав трохи, а потім дістав кільце, яке носив на шнурку на шиї.
- А що ви скажете про це колечку? - запитав він.
- Яке малесеньке! - здивувалася господиня і спробувала надіти його собі на мізинець. - Та воно мені навіть на кінчик пальця не годиться! Воно, мабуть, належить якійсь дитині, бідній дитині. Звідки воно у вас?
- Я не можу цього сказати, - відповів принц і знову сховав перстень.
Господиня замку допитливо подивилася на гостя пронизливими чорними очима, і вони заговорили про інше. На наступний ранок, ще до сходу сонця принц поскакав геть.
- Дитина! - думав він, вдивляючись в обрій. - Дитина, бідна дитина. Де ж мені її шукати?
Він їхав лісами і полями, лугами та долинами, і коли сонце стало в зеніті, під'їхав до великого маєтку, що розташувався посеред зелених полів і квітучих садів. Вже здалеку помітив принц, що на подвір'ї зібралося багато народу, а до слуху його долинули звуки скрипок і труб.
Придивившись, він побачив, що там справляли весілля. На високому ганку стояли наречений з нареченою. Наречена - в короні, прикрашеного стрічками і квітами. Наречений - у куртці з блискучими срібними ґудзиками і в чорній фетровому капелюсі. Молоді посміхалися гостям щасливою посмішкою. А на дворі весело танцювали хлопці і дівчата - пар п'ятдесят, не менше. Принц тихенько зупинився осторонь і спостерігав за танцюючими. Але ось танець закінчився, і всі сіли відпочити на лавки під великими липами, расправившими гілки над двором. Тоді принц під'їхав ближче.
Всі погляди спрямувалися на незнайомого вершника, що з'явився так несподівано. Принц підняв вгору кільце і крикнув:
- Чи є серед гостей та, що втратила колечко?
Всі дівчата злетіли, немов пташки, і кинулися до вершнику подивитися на кільце.
- У мене пропало кільце! І у мене! І у мене! - крикнули деякі, і все тісно оточили принца.
- Ах, ні, моє зовсім інше! - відповідали вони одна за одною, а потім всі заговорили разом, голосно та весело. Але ось знову заграла музика, і хлопці з дівчатами знову пустилися в танок, а принц сумно поїхав далі.
Настав вечір, принц втомився і вже більше не підганяв коня, пустивши його кроком по березі річки. Раптом він помітив жінку, одягнену у все чорне. Вона йшла, опустивши голову, і ніби щось шукала серед каміння на дорозі. Коли принц порівнявся з нею, жінка підняла голову, і він побачив, що у неї дуже гарне обличчя. Але вона здавалася такою сумною, а погляд великих чорних очі на блідому обличчі був виконаний такий біль і страждання, що у принца стислося серце. Він притримав коня і спитав співчутливо:
- Що ти шукаєш? Може, втратила те, що тобі дуже дорого?
Обличчя жінки стало ще більш сумним. Вона подивилася на принца, і губи її затремтіли.
- Ах! - сказала вона, заламуючи руки. - Я втратила все, що мала в житті: чоловіка, будинок, достаток... У мене залишилося тільки каблучку, подарунок покійного чоловіка, який я збиралася продати за добру ціну. Але я втратила його і не знаю де і як. А з ним пропала і моя остання надія. Тепер мені залишається тільки просити милостиню.
Серце принца забилося сильніше. Невже це вона і це її кільце він носить на грудях? Але ж всі, хто бачив колечко, говорили, що вона нічого не коштує.
- А це не твоє колечко?
Жінка лише гірко посміхнувся у відповідь:
- Моє було з великим дорогим діамантом. А це - дешева дрібничка.
Тоді принц дістав гаманець, повний золотих монет, і висипав їх у долоні нещасної жінки.
- Цього тобі вистачить на перший час, - сказав він дбайливо. - Гроші можуть допомогти тобі. А ось мені ніхто в світі не допоможе.
Не встигла жінка подякувати принца, як його і слід прохолов. Дні і ночі скакав він все далі і далі, але не зустрів нікого, хто б дізнався кільце. Він не знімав обручку зі шнурка на грудях. Воно вже не билося так сильно, як в перші ночі, але постійно тихенько ворушилося, немов всхлипывало, і принцу здавалося, що крім ударів власного серця він чув в грудях ще інші тихі, сумні удари, і з кожним днем він любив кільце все більше.
І ось рано вранці принц виїхав до бурхливої річки.
На іншому березі височіла гора. Здавалося, вона була оповита синім покривалом і в сонячних променях виблискувала, немов величезний золотий багаття. Це цвіли кущі жимолості. Така краса! Принц не зміг стримати радісний сміх. Йому захотілося піднятися на гору і ближче розглянути це пишність. Але це виявилося не так-то просто: мосту через річку не було, і жодного броду теж.
«Що ж, доведеться перебратися вплав», - вирішив принц і направив коня в бурхливий потік, не побоюючись, що може промокнути з ніг до голови, а кінь - вибитися з сил, борючись з плином.
Принц зовсім зажурився: всі його довгі пошуки виявилися марними, так що його навіть потішила можливість помірятися силами з швидкою річкою.
Нарешті він дістався до протилежного берега і зупинився перевести дух, поки кінь його отфыркивался і отряхивался. Над ними височіла гора така крута, що верхи туди було не піднятися. Принц пустив коня пастися на зеленому лузі, а сам почав дертися вузенькою звивистою гірською стежкою, яка вела через ліс до самої вершини.
День видався спекотний, і йти в тиші в прохолодній тіні дерев було приємно. Золотисті сонячні зайчики проникали крізь листя і танцювали на землі, слизькій від пожухлі торішнього листя, і на вузлуватих коренях, які виступали на стежку, заступаючи шлях.
«Чому я вирішив піти по такій незручній дорозі? - думав принц. - Куди я прагну?»
Він чув, як билося сильно його серце, але розрізняв і слабкі удари маленького кільця. Вони здавалися йому ще більш неспокійними, ніж раніше.
«Тік-тік, тік-тік», - майже ясно лунало в тиші.
Раптом принц почув дзюрчання води, і тут же відчув, як йому хочеться пити. Тепер він хоча б знав, куди прямує. Він вирішив дійти до джерела й напитись.
Всі ставав голосніше звук води, що ллється, і ось в густому листі каштанів з'явився просвіт. Ще кілька кроків - і принц вийшов до джерела, який бив з скелі. І тут же завмер: він був не один.
Перед джерелом стояла дівчина, підставити під струмінь води відро. Інше лежало на траві поруч з нею. Дівчина була боса, в короткій сірій спідниці і білій блузі, дві русяві коси спадали до пояса. Вона стояла, взявшись у боки, до нього спиною, так що обличчя її принц не бачив. Але ось відро наповнилося, і дівчина обернулася. В її світлих очах промайнуло здивування, але вона привітно поклонилася, а потім поставила під струмінь друге відро. Коли і воно наповнилося, дівчина повісила обидва відра на перекидний ремінь, що лежав у траві.
Принц усміхнувся незнайомці, але вона не відповіла йому усмішкою. На обличчі її застигла таке спокійне і серйозний вираз, що і принц раптом зробився серйозний.
- Будь ласка, - попросив він, - дай мені напитися.
- Але чого ж ти станеш пити? - запитала дівчина. І голос її виявився таким ніжним і співучим, що пролунав, наче музика. - А... знаю! - вигукнула вона. - Підійди, я тобі допоможу.
Принц поспішив до джерела, а дівчина склала долоні, немов кухлик. Вона підставила руки під струмінь і набрала води.
- Пий швидше! - крикнула вона і радісно розсміялася. Принц миттю випив воду.
- Ще! - попросив він, поки вода стікала по підборіддю. - Дай мені ще води.
Дівчина знову склала руки й набрала води. Принц нахилився, щоб напитися, як раптом помітив дивну зміну в обличчі дівчини: вона почервоніла, а очі її, голубі, як літнє небо, потемніли і стали майже чорними. Дівчина помітила шнурок на шиї принца - і квапливо схопила кільце, яке вискочило, коли той нахилився.
- Моє колечко! - промовила вона тремтячим голосом. - Як ти його знайшов?
Вона наділа обручку на лівий мізинець, і воно ковзнуло на палець так легко, ніби повернулося на своє місце.
- Моє Колечко... - прошепотіла дівчина й поглянула на принца очима повними сліз.
Вона сіла на траву під каштаном і повільно вертіла кільце на пальці, дивлячись на нього з такою ніжністю, немовби це була жива істота.
- Але чим тобі так дорого це колечко? - запитав принц, сідаючи поруч з нею.
- Його дала мені моя матінка, - відповіла дівчина, - в день своєї смерті. Я тоді була ще зовсім маленька. «Воно вбереже тебе від усіх небезпек, - сказала вона, - а якщо потрапиш у біду, кинь його в море, і воно знайде тебе захисника».
- І вона його знайшла! - посміхнувся принц і взяв дівчину за руки. - Воно кликало і вабило мене, і не залишала в спокої, поки я не знайшов тебе тут, в гірському лісі. Але розкажи мені - чому ти тут опинилася і яка з тобою трапилася біда?
- Ах, ось як все вийшло, - прошепотіла дівчина, боязко озираючись навколо. - Я живу тут в служінні у старого гірського троля... - І дівчина розповіла сумну історію свого короткого життя.
Вона народилася в замку на горі і повинна була стати прекрасною і знатної принцесою. Але рано втратила матір, а коли їй виповнилося п'ятнадцять років, приїхав князь з чужої країни, захопив замок, вбив її батька і відвіз її в полон. Принцеса стала жити у цього чужоземного князя. Вона ні в чому не знала потреби. Їй давали чудову їжу і гарний одяг, їй прислуживало безліч слуг. Але їй не дозволялося виходити з замку. Лише з вікна своєї вежі вона могла бачити квітучі луки, зелені ліси і річку, яка срібною стрічкою вилася по долині.
Одного разу князь оголосив їй, щоб вона готувалася до весілля: через три місяці він видасть її заміж за свого сина.
- Князь вважав, що це велика честь для мене, - сказала дівчина й сумно глянула на принца. - Але я-то знала, що це жахливе нещастя і ганьба. Мій наречений був здоровенним і грубим, як велетень, обличчя в нього було червоне, як вино, а коли він їв, то набивав черево, як ведмідь. І був він вічно п'яний. Ні, я б швидше померла, чим стала його дружиною!
Все ж дівчина вдала, ніби згодна вийти заміж за сина князя, але поставила умову: спочатку вона сплете мотузку для якоря - в подарунок нареченому. А коли робота буде закінчена, вона стане дружиною княжого сина.
І ось дівчина почала плести мотузку з самої міцної пеньки. Мотузка вийшла така довга, що діставала від її вікна до галявини внизу. В той вечір, коли повинна була відбутися весілля, дівчина замкнулася в своїй кімнаті в башті, прив'язала мотузку до стовпа біля вікна і спустилася по ній вниз. А як тільки виявилася на землі, помчала щодуху геть і сховалася в лісі. Вона залізла в саму гущавину і там заснула.
На наступний ранок втікачка прокинулася від того, що хтось лоскотав їй чоло. Відкривши очі, вона побачила отвратительнейшую морду. Це був гірський троль, який вийшов вранці на прогулянку. Він лоскотав її травичкою. Він був наполовину людина, а наполовину ведмідь: лапи його були покриті чорною шерстю, а з рота звисав довгий червоний язик.
- Ой, як я злякалася! - зізналася дівчина. - Навіть дихати не сміла від страху. Троль розсміявся огидним сміхом і сказав: «Ось я тебе і знайшов, голубонько! Тепер ти будеш за мною доглядати, готувати їжу, носити воду і хмиз, і станеш моєю улюбленицею!»
Гірський троль вхопив дівчину за волосся і поволік у свою глибоку і темну печеру на самій вершині гори. Навіть у найспекотніші літні дні там було холодно, як у льоху, і з каменів постійно капала вода.
- Ось уже три довгих роки живу я в служінні у троля, - зітхнула дівчина. - І кожне літо він говорить: «На Різдво я з'їм тебе з медом, тільки спочатку трохи потолстей». Тому я намагаюся зовсім нічого не їсти і думаю лише про те, як би втекти звідси. Якось ранньою весною я спустилася до річки і хотіла перебратися на інший берег, але там не виявилося ні мосту, ні човна - тільки пінисті хвилі били об берег. Тоді я зняла з пальця перстень, кинула його в воду і крикнула, як навчила мене моя матінка:
Біжи, біжи, моє колечко,
Приведи лицаря до мене на ґанок.
Нехай мене врятує,
Від біди відвезе.
І кільце зникла в глибині. І ось тепер воно знайшло лицаря, який може звільнити мене. З цими словами вона поцілувала кільце.
- Ти цілуєш кільце?! - здивувався принц. - Мені здається, що тобі слід було б поцілувати мене.
- Ти так вважаєш? - посміхнулася дівчина, а потім обняла і поцілувала принца.
Тут же пролунав страшний гуркіт.
- Це гірський троль! - схопилася злякано дівчина. - Швидше! Біжимо!
І вони помчали вниз з гори. На березі пасся кінь на принца. Принц поспішив скочити в сідло, посадив перед собою принцесу і направив коня в воду. Хвилі здіймалися над ними, кінь пирхав і бив копитами, а в лісі стояв троль і вив, немов зграя вовків.
А потім вони їхали дні і ночі по лісах і долинах, через ріки і струмки, крізь гаї та гущавини, але кінь не знав утоми. Вони добралися до замку принца в повний місячного сяйва вечір і повільно проскакали вздовж берега.
Принцеса сиділа, загорнувшись у плащ принца. Вона підняла капюшон і подивилася вниз на дорогу.
- Як цікаво, - мовила вона. - Якщо судити з тіні, то здається, що на коні всього один вершник!

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Тривалість життя тварин
Якщо купуєте для дитини тваринку, то ви повинні знати тривалість її життя, щоб відповісти на питання: скільки років живуть кішки, собаки, хом'яки, папуги? Адже цікаво, скільки часу може прожити улюблений вихованець в сім'ї. Найбільшими довгожителями можна вважати папуг і черепах, вони мож...
Дати ЗНО 2018
Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 19 вересня 2017 року № 1287 , реєстрація осіб для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні триватиме з 6 лютого до 19 березня 2018 року. Змінювати реєстраційні дані учасники зовнішнього незалежного оцінювання зможуть до 2 квітня 2018...