Князівна Стрипа

Ця історія передається з покоління в покоління і сягає тих часів, коли люди жили ще невеликими поселеннями. Одне з них було засноване на території теперішнього села Дуліби. В той час народ вів боротьбу з кочовими племенами, які постійно нападали на наш край і жорстоко розправлялися з мирним жителями.

Одне з таких племен-кочівників напало на поселення дулібів. Та коли грізний кочівник Овар, який вів це військо, побачив у місцевого князя чарівну доньку Стрипу, то в останню мить зупинився. Він палко закохався у дівчину, її образ постійно був у нього перед очима. Стрипа справді була красунею: висока, струнка, з довгим хвилястим волоссям кольору воронячого крила, голубимим, як небесна блакить очима, гострими бровами та гарними устами. Овар місця собі не знаходив — його серце заполонила красуня Стрипа. Тоді він послав своїх послів до князя з проханням видати Стрипу за нього заміж. На що князь відповів злому завойовнику: «У нас дівчата — народ вільний, чоловіків обирають за велінням серця і ніхто не в силі змусити їх вийти за нелюба».

Дуже розгнівався Овар, але послав сватів з подарунками до дівчини. Ті передали їй на золотій таці хустину, обрамлену золотом і сріблом, та бажання свого повелителя. Мудра дівчина на хвилю задумалася, адже в її руках доля усього поселення і у разі незгоди Овар знищить усіх. Важко було приймати рішення, та, розірвавши навпіл подаровану хустину, Стипа гордо промовила: «Якщо Овар такий всемогутній, то нехай зробить так, щоб оці дві половини хустки з’єдналися без шва. Тоді я вийду за нього заміж».

Вдруге Овар дуже розлютився і гнів його був нестримним. Він наказав негайно вбити всіх людей цього поселення. То було жахливе видовище — крик, стогін, кров лилася ріками разом зі слізьми. Нікого не шкодували злі нападники. Дівчина бачила, що вбили батька-князя, матір, винищують всіх людей, а її не зачіпають. Вона зрозуміла, що її хочуть взяти у полон. З усіх сторін підходять кочівники, ось-ось вона буде в їхніх руках. Овар радіє, що незабаром зможе заволодіти дівчиною...

Та сталося непередбачуване: Стрипа, вибігла на найвищу скелю, востаннє оглянула свій рідний край і кинулася вниз, де стрімко протікала невелика річечка. Та прийняла її, дала притулок красуні-дівчині, що колись малою гралася у її водах і назавжди сховала в своїх обіймах-хвилях.

Ось так загинула відважна дівчина. А Овар? Спершу він оторопів з несподіванки, адже такого не чекав від тендітної дівчини. Де ж їм, кровопивцям, зрозуміти, що краще смерть, аніж неволя. Але біль молодого кочівника був надзвичайно глибоким. І в ніч на Різдво, бачачи страшну розпуку кочівника, зібралися наймогутніші чарівники та знахарі і після довгої ради сказали так: «Оваре! Якщо ти сорок днів і сорок ночей плакатимеш безперестанку, то Стрипа повернеться до життя».

І тяжко плакав Овар, жалкуючи за все зло, вчинене досі, що призвело до втрати коханої дівчини. Та скільки не лив сліз, Стрипа не поверталася до життя. Не витримала скеля, на якій сидів кочівник, заплакала сама. Тепер цей водоспад називають Чоловічими слізьми. Річка отримала назву Стрипа в честь хороброї дівчини, а злий кочівник Овар досі ходить у лісі, шукаючи свою кохану Стрипу.