Казка про срібне блюдечко і наливне яблучко

Залунав-розлився срібний дзвін, уся кімната світлом освітилася, покотилось яблучко по блюдечку, наливнеє, та по срібному, а на блюдечку видно всі міста, видно всі поля, і полки на полях, і кораблі на морях, і гір висоту, і небес красоту: ясне сонечко за світлим місяцем котиться, зорі в коло всі збираються, лебеді на заводях пісні ведуть.

Задивилися сестри, а самих заздрощі беруть. Стали вони думати-гадати, як би яблучко з блюдечком у сестриці виманити. Та не хоче Машенька нічого, не бере нічого, а щовечора з блюдечком розважається.

Стали їi сестри в ліс заманювати:

— Сестрице-любонько, ходімо по ягоди, матусі та батечку полуниць принесемо.

Пішли сестри до лісу. Ніде ягід нема. Вийняла Маша блюдечко, покотила яблучко, почала співати та приказувати:

— Котись, яблучко, по блюдечку, наливне, котись по срібному, покажи, де полуниці ростуть, покажи, де квіти голубі цвітуть.

Залунав-розлігся срібний дзвін, покотилось яблучко по блюдечку, наливнеє, та по срібному, а на блюдечку видно всі місця лісові. Де полуниці ростуть, де квіти голубі цвітуть, де гриби ховаються, де в криницях води виграють...

Як побачили це сестри лихі — потьмарилося в очах від заздрощів. Ухопили вони палицю сукувату, вбили Машеньку, під берізкою закопали, блюдечко із яблучком собі взяли.

Додому прийшли вони надвечір, повні кошики грибів-ягід принесли та й кажуть батькові й матері:

— Машенька від нас утекла. Ми весь ліс обійшли — її не знайшли, мабуть, вовки її з'їли.

Заплакала мати, а батько каже:

— Покотіть яблучко по блюдечку, може, яблучко покаже, де наша Машенька.

Помертвіли сестри, та треба слухатись. Покотили яблучко по блюдечку — не грає блюдечко, не котиться яблучко, і не видно ні лісів, ні морів, ні гір висоти, ні небес красоти.

На ту пору, в ту годиноньку шукав пастушок у лісі овечку. Бачить — біла берізонька стоїть, під берізкою горбок накопано, а навколо квіти голубі цвітуть. Серед квітів — очерет росте. Пастушок молодий зрізав очеретинку, зробив дудочку. Ще не встиг він дудочку до вуст прикласти, а вже дудочка сама виграє та все приказує:

— Грай, грай, дудочко,

Грай, очеретяна,

Розважай ти молодого

пастушка.

Мене, бідну, загубили,

Молодесеньку вбили

За срібнеє блюдечко,

За наливне яблучко!

Злякався пастушок, побіг на село, людям розповів. Зібрався народ, дивується.

Прибіг тут і Машин батько. Тільки він до рук узяв дудочку, а вона вже сама грає та приказує:

— Грай, грай, дудочко,

Грай, очеретяна...

Заплакав батько й каже:

— Веди нас, пастушок, туди, де ти дудочку вирізав!

Привів їх пастушок у ліс на горбок. Під берізкою квіти голубі цвітуть, на берізці птиці-синиці пісні співають...

Розкопали горбок, а там Машенька лежить. Мертва, та краща за живу, на лиці рум'янець, наче дівчина спить...

А дудочка грає та приказує:

— Грай, грай, дудочко,

Грай, очеретяна,

Мене сестри в ліс заманили,

Мене, бідну, загубили,

Молодесеньку вбили

За срібнеє блюдечко,

За наливне яблучко!

Грай, грай, дудочко.

Грай, очеретяна,

Дістань, батечку,

Кришталевої води

Та з царського колодязя!

Дві сестри-лиходійки затрусились, побіліли, на коліна впали, у всьому призналися. Замкнули їх під залізні замки до царського наказу. А старий в дорогу зібрався, в палац царський по живу воду.