Казка про срібне блюдечко і наливне яблучко

Переклад з російської та літературна обробка Наталі Забіли

Жили собі дід та баба, і було в них три дочки. Дві чепурухи та витівниці, а третя тиха та скромна. У старших дочок сарафани яскраві, каблучки точені, намиста золочені. А у Машеньки сарафан темненький, зате очі ясненькі. У Маші вся краса — русява коса, до землі спадає, квіти зачіпає. Старші сестри — білоручки та ледарки, а Машенька з ранку до вечора за роботою — і вдома, і в полі, і на городі. І грядки поле, і тріски коле, корівок доїть, качок годує. Хто що просить — усе Маша приносить, нікому не мовить ні слова, все зробити готова. Старші сестри вередують та все з Маші глузують. А Маша мовчить. Отак і жили.

Одного разу зібрався старий на ярмарок сіно продавати. Обіцяє дочкам гостинців купити. Одна дочка просить:

— Купи мені, батечку, шовку на сарафан.

А друга просить:

— Купи мені оксамиту червоного.

А Маша мовчить. Батько її й питає:

— А тобі чого купити, Машенько?

— А мені купи, рідний батечку, наливне яблучко та срібне блюдечко.

Засміялися сестри, аж за боки взялися.

— От так Маша, от так розумниця! Та в нашому садку повно яблук, бери, скільки хочеш, а навіщо тобі блюдечко — качок годувати?

— Ні, сестроньки. Я кататиму яблучко по блюдечку, заповітні слова примовлятиму.

— Добре, — каже батько, — нема чого з сестриці сміятися. Кожній до серця подарунок куплю.

От від'ярмаркував старий, сіно продав, подарунки купив. Одній доньці шовку синього, другій оксамиту червоного, а для Машеньки — срібне блюдечко та наливне яблучко.

Сестри радіють, сарафани шиють та все з Машеньки глузують:

— Сиди собі, дурненька, зі своїм яблучком.

Сіла Машенька в куточок, покотила яблучко по блюдечку, сама співає — заповітні слова примовляє:

— Котись, котись, яблучко, по блюдечку, наливне, котись по срібному, покажи мені міста й поля, покажи мені ліси та моря, покажи мені гір висоту та небес красоту, всю рідну Русь-матінку.