Українська Русский

Казка про рибалку та золоту рибку

  Жив старий із своєю старою
 Біля самого синього моря.
 Жили вони в ветхій землянці
 Рівно тридцять літ і три роки.
 Дід ловив неводом рибу,
 А баба куделила пряжу.
 Якось в море закинув він невід, –
 Прийшов невід з самим баговинням.
 Він удруге закинув невід, –
 Прийшов невід з травою морською.
 Як утретє закинув він невід, –
 Витяг невід однісіньку рибку,
 Золотую рибку, не просту.
 Почала тая рибка благати,
 Людським голосом промовляти:
 «Відпусти мене, діду, до моря,
 Дорогий дам за себе я відкуп:
 Відкуплюся чим тільки ти схочеш!»
 Здивувався старий, налякався:
 Він рибалив тридцять літ і три роки
 Та не чув він, щоб риба говорила.
 Відпустив він рибку золотую
 Ще й сказав їй привітливе слово:
 «Бог з тобою, рибко золотая!
 Мені твого відкупу не треба,
 Іди собі, рибко, в синє море,
 Гуляй там собі на просторі!»
 Повернувся дід до старої,
 Розповів їй про диво велике:
 «Я піймав був сьогодні рибинку,
 Золоту рибинку, не просту,
 По-нашому рибка говорила,
 В синє море додому просилась.
 Дорогою ціною відкуплялась,
 Відкуплялась чим тільки я схочу.
 Не посмів я взять відкуп з рибки,
 Відпустив її так в синє море».
 Почала баба лаяти діда:
 «Ой, дурило ж ти, недотепа!
 Не зумів взяти відкупу з рибки!
 Було взяти від неї хоч ночви,
 Адже наші, бач, зовсім побиті!»
 От пішов дід до синього моря,
 Бачить: море злегенька заграло.
 Став він кликати рибку золотую.
 Припливла з моря рибка, спитала:
 «Чого тобі треба, дідусю?»
 Тут старий уклонився та й каже:
 «Змилуйся, паніматонько-рибко!
 Бач, стара моя все докоряє,
 Не дає мені, старому, спокою:
 Їй потрібні новісінькі ночви,
 Бо наші, бач, зовсім побиті!»
 Відказала рибка золотая:
 «Не журися, іди собі з Богом,
 Будуть вам новісінькі ночви».
 Повернувся старий до старої, –
 А у баби новісінькі ночви!
 Та ще дужче стара докоряє:
 «Ой, дурило ж ти, недотепа!
 Випросив, телепню, ночви!
 А яка ж із ночов отих користь?!
 Повертайся, дурню, до рибки,
 Уклонися їй, випроси хату!»
 От пішов дід до синього моря, –
 Скаламутилось синє море.
 Став він кликати рибку золотую.
 Припливла до нього рибка, спитала:
 «Чого тобі треба, дідусю?»
 Тут старий уклонився та й каже:
 «Змилуйся, паніматонько-рибко!
 Іще дужче стара мене лає,
 Не дає мені, старому, спокою,
 Хату просить баба сварлива!»
 Відказала рибка золотая:
 «Не журися, іди собі з Богом.
 Нехай так уже: буде вам хата!»
 Пішов дід до своєї землянки,
 А землянки нема вже й сліду!
 Перед ним стоїть хата з світлицею,
 З димарем мурованим, білим,
 Ще й дубові, тесові ворота.
 А стара сидить під віконцем
 Та чимдуж чоловіка картає:
 «Ой, дурило ж ти, недотепа!
 Випросив, телепню, хату!
 Повертайся, вклонися рибці:
 Вже не хочу я бути селянкою,
 Хочу буть стовбовою дворянкою!»
 Знов пішов дід до синього моря, –
 Неспокійне синєє море!
 Золоту став він кликати рибку.
 Припливла з моря рибка, спитала:
 «Чого тобі треба, дідусю?»
 Уклонився він рибці та й каже:
 «Змилуйся, паніматонько-рибко!
 Бач, стара моя зовсім здуріла,
 Не дає мені, старому, спокою:
 Вже не хоче буть вона селянкою,
 Хоче буть стовбовою дворянкою».
 Відказала рибка золотая:
 «Не журися, іди собі з Богом!»
 Повернувся старий до старої,
 Що ж він бачить? – Високі хороми,
 А на ґанку стоїть його баба,
 В соболевій вона тілогрійці,
 Грезетова на маківці кічка,
 Ще й перлове намисто на шиї,
 На руках самоцвітні каблучки,
 На ногах – чобітки червоні.
 Перед нею дбайливі слуги,
 Вона б'є їх, за чуба тягає...
 Каже дід до своєї старої:
 «Здрастуй, пані-добродійко дворянко!
 Чи теперечки ти вдовольнилась?»
 А стара на старого як гримне
 Та на стайню до коней послала.
 От і тиждень, і другий минає,
 Іще дужче тут баба здуріла,
 Знов до рибки старого посилає.
 «Повертайся, вклонися рибці:
 Вже не хочу я бути дворянкою,
 Хочу вільною бути царицею!»
 Дід злякався, почав благати:
 «Що ти, бабо, чи ти сказилась?
 Ні ступити, ні мовить не вмієш,
 То й смішитимеш ціле царство!»
 Розгнівалась баба ще дужче,
 Як ударить діда в обличчя.
 «Як ти смів сперечатись зі мною,
 Зі мною, дворянкою стовбовою?!
 Йди до моря, кажу тобі честю,
 А не схочеш – неволею підеш!»
 Почвалав старенький до моря, –
 Почорніло синєє море.
 Золоту став він кликати рибку.
 Припливла до нього рибка, спитала:
 «Чого тобі треба, дідусю?»
 Уклонився старий та й каже:
 «Змилуйся, матінко-рибко!
 Знову моя баба вередує:
 Вже не хоче бути дворянкою,
 Хоче бути вільною царицею!»
 Відказала рибка золотая:
 «Не журися, іди собі з Богом.
 Добре, буде царицею баба!»
 До старої дідусь повернувся,
 Бачить: царський палац препишний,
 У палаці стару свою бачить, –
 За столом сидить вона – цариця,
 Служать їй бояри та дворяни,
 Наливають їй вина заморські,
 А на закуску – медяники солодкі.
 Навкруги стоїть грізна сторожа,
 За плечима – списи та сокири.
 Як побачив дідусь, налякався,
 В ноги він старій уклонився,
 Мовив: «Здрастуй, грізна царице!
 Чи ж теперечки ти вдовольнилась?»
 І не глянула баба на нього,
 Тільки гнати з очей його звеліла.
 Тут підбігли пани та бояри,
 Старого у шию заштовхали.
 А на дверях сторожа надбігла
 Та сокирами ледь не зарубала.
 Ще й народ глузував із нього:
 «Так і треба тобі, старий нечемо!
 Це тобі, нечемо, наука,
 Щоб не ліз не в свої сани!»
 Ось і тиждень, і другий минає, –
 Іще дужче баба здуріла,
 Царедворців по діда посилає.
 Розшукали старого, приводять.
 Чоловікові й каже баба:
 «Повертайся, вклонися рибці, –
 Вже не хочу я бути царицею,
 Хочу бути морською володаркою,
 Хочу жити в окіяні-морі,
 Щоб служила мені рибка золотая
 І в мене була на побігеньках».
 Не насмілився дід сперечатись,
 Не наважився всупереч казати.
 От іде він до синього моря,
 Бачить – море сердито бушує,
 Надимає розгнівані хвилі,
 Ходять хвилі, і стогнуть, і виють.
 Став він кликати рибку золотую.
 Припливла з моря рибка, спитала:
 «Чого тобі треба, дідусю?»
 Уклонився старий та й каже:
 «Змилуйся, матінко-рибко!
 Що робити з клятою бабою?
 Вже не хоче вона буть царицею,
 Хоче буть володаркою морською,
 Щоб їй жити в окіяні-морі,
 І щоб ти сама їй служила
 І в неї була на побігеньках!»
 Не сказала нічого рибка,
 Лиш хвостом по воді майнула
 І сховалась в глибокому морі.
 Довго ждав старий біля моря,
 Не діждався, пішов він додому.
 Глянув – аж перед ним землянка,
 На порозі сидить його баба,
 Перед нею – розколоті ночви.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

«Мандруємо Україною» всією родиною
Кожен регіон, кожне містечко чи селище мають свою історію, свої знаменні події. Про деякі з них вам зможуть розказати тільки старожили, але багато про що можна й прочитати. Чудовою подією минулого 2016 року став вихід першого та поки що єдиного в Україні путівника для дітей «Мандруємо У...
Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...