Українська Русский

Казка про Паркер і Ляпку

Коли Максимко пішов у перший клас, батьки подарували йому красивий сучасний наплічник, новенький «Буквар», багато чистих зошитів, а ще ошатний пенал із письмовим приладдям: олівця­ми, ручкою і супермодним паркером із тонень­ким срібним пером та веселковими чорнилами.

Максимко був розумний і дотепний хлопчик, але не зовсім чемний і трохи лінивий. Учительці набридла така поведінка хлопчини. І коли Максимко знову не вивчив уроку, вона поставила йому в щоденнику жирну «двійку».

На перерві хлопчик розкрив щоденник і за­мислився. Він ще ні разу не отримував «двійку»! Навіть додому йти не хотілося...

— Що ж мені робити? — проказав він розпач­ливо.

І раптом чийсь тоненький голосок відповів:

— Нічого страшного! Ми тобі допоможемо.

— Ой, а хто це? — здивувався і навіть трішки злякався хлопчина.

— Це ми: твій Паркер і... Ляпка! — проказав той самий голосок.

Максимко поглянув великими враженими очима на пенал, де лежав паркер зі срібним пе­ром.

— Я й не знав, що ти вмієш розмовляти, — ти­хенько мовив. — А хто ж така Ляпка?

— А ти візьми мене до рук і трусни над «двій­кою», — порадив Паркер.

Хлопчина, усе ще з недовір'ям, узяв чорниль­ну ручку і потрусив нею над поганою оцінкою. Із-під срібного пера враз вискочила жирна і негар­на Ляпка, впала на сторінку — і повністю накри­ла собою «двійку» в щоденнику. А тоді сказала:

— От бачиш, як усе просто!

Звеселівши, малий першокласник поспішив додому.

— То що там у тебе? Нова «дванадцятка»? — запитала мама, ще з порога побачивши гарний Максимків настрій. — Молодець, синку! Якщо й далі так буде — купимо тобі за старання мобіль­ний телефон.

— Гаразд,    мамо!   —   ще    більше   зрадів Максимко.

Про свою «двійку» він не сказав ані словечка. Та й навіщо, адже мама й не питала?..

Наступного тижня у школі для хлопчика все складалося просто чудово. Поводився він на диво чемно. А коли одного дня найшвидше за всіх розв'язав аж три задачі з арифметики, вчи­телька радо сказала йому:

— Молодець, Максимку! Я тобі ставлю два­надцять балів! Неси свій щоденник!

Хлопчика аж морозом обсипало: він згадав про Ляпку! Ой, що ж тепер буде?.. Але Марія Дмитрівна навіть не глянула на попередню сто­рінку щоденника, а розгорнула наступну і вивела на ній акуратну цисрру «12». Хлопчик стояв сам не свій...

— Що з тобою, Максимку? — здивувалася вчителька. — Хіба ти не радий? Біжи додому й потіш маму з татом заслуженою оцінкою.

— Дякую, — видавив із себе хлопчина.

Та додому він не пішов. Сів за парту, розкрив щоденника. Яка ж красива «дванадцятка»! Але чому в нього настрій аж ніяк не веселий?

Аж тут визирнув Паркер та й питає:

— Що тепер? Знову є робота для  нас із Ляпкою?

І не встиг Максимко й оком зморгнути, як Ляпка — іще більша й чорніша! — вже смачно розсілася на гарненькій оцінці.

— Що ж ви наробили?!. — аж сльози виступи­ли на очах у хлопчика.

Та одразу й висохли. «Це мені заслужена кара, за те що батьків обдурив!» — подумав він. І так йому гірко та прикро стало на душі...

— Не переймайся, Максимку, — підійшла до нього вчителька. — Я бачу, ти зрозумів, як це не­гарно — обманювати батьків і вчителів. Тож біль­ше ніколи так не роби! Такий розумний учень, як ти, може вчитися на самі «дванадцятки».

— Ось так, Паркере й Ляпко, ви мені більше не друзі! — сказав Максимко, кладучи авторуч­ку до пенала.

 


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...