Казка про півня

Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому летить рій бджіл та шершнів.
— Як хочете жала погострити, добре пожалити — лізьте до мене в мішок! — каже півень.
Бджолам і шершням того тільки й треба! Біг, біг півень, аж поки натрапив на струмок.
— Куди біжиш, півню? — питає струмок.
— Знаю куди... Пан д'Арглан забрав моє добро — все моє золото й срібло. Ходімо зі мною — допоможеш мені.
Струмок погодився, і півень сунув його в мішок. Добіг півень до дверей пана д'Арглана, постукав та як кукурікне: Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
— Ну, начувайся, дурноверхий горлане! — розлючено вигукнув пан д'Арглан.
Надвечір наказав він спіймати півня і замкнути в стайні разом з віслюками.
«Дадуть вони йому чосу!» — подумав пан д'Арглан зловтішно.
Замкнули півня з віслюками. Віслюки хвицають, б'ють копитами в стіни, ревуть. Злякався півень, але не показав цього — бадьорився. Врешті-решт віслюки кинулися на півня. А він як гукне вовкові:
— Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й частування! Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх.
Рано-вранці пан д'Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки півня. Відімкнув двері, а півень — фррр! — вилетів у двір та як кукурікне:
Пане д'Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
«Ну й дивовижа! — подумав пан д'Арглан.— Щоб віслюки та не подужали півня...» Зайшов він у стайню, аж бачить — усі віслюки мертві.
«Оце так півень! Остогид він мені, та й боюсь я його. Накажу посадити його до гусей. Хай гуси його поскубуть!»
Увечері наказав пан д'Арглан посадити півня до гусей. Гуси відразу кинулися на нього, засичали й заґелґотали, затеребили його й заскубли. А півень як гукне:
— Куме-лис, вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування! Лис вискочив з мішка та й ну ловити гусей! Всіх половив, подушив і наївся донесхочу.