Казка про Калинку

– Доброго дня, дядю Вітю, – привіталася Аллочка, –  я до вас…

– Чому це ти така загадкова сьогодні?

– Та ось хочу запитати вас про дендропарк, чула, що такий є у нас.

– А-а… Так, так, неподалік від нашого древнього міста, у мальовничому селі Ходаки є гарний-прегарний парк з надзвичайно унікальними деревами, кущами, квітами, вуликами з бджілками, ставком і руденькою  собачкою Рижулькою.

– Ой, як цікаво! – сплеснула в долоньки Аллочка. – А звідки це все взялося?

– Живе у столиці нашої держави земляк, справжній чарівник, професор, почесний громадянин нашого міста Анатолій Іванович Потопальський. Саме він і заклав свого часу цей чудовий парк. Берегинею його є рідна сестра вченого Марія Іванівна, яка доглядає за квітами, берізками, дубами, калиною.  

– Мене мама лікувала калиною, – похвалилася Аллочка, – це такі червоні ягідки… А ви знаєте казку про калину?

– Так, Аллочко. Вмощуйся зручніш і слухай.

Трапилося це давним-давно. Тоді ще всі люди жили разом, як одна сім`я і понад усе шанували вони Сонце, Місяць, Дерева і Рослини, Вогонь і Воду. Жила серед них надзвичайно вродлива, добра душею та розумна чарівниця. Звали всі її Калинкою. Вміла вона передбачати негоду, а ще – попереджала про напади злого й страшного крилатого змія Дракона, який спустошував усе довкола, коли прилітав до людських осель. Після того навіть дощ переставав іти над тими благодатними землями…

Була у Калинки таємниця: любила вона дуже доглядати за вербою. Подобалося їй це дерево, яке навесні схиляло свої пишні зелено-листяні коси до невеличкого озерця. А коли зацвітала верба, густо обсідали її дивовижні сережки бджілки і гули вони дивно-заворожуючу мелодію.

Якось зібралася Калинка знову до свого улюбленого дерева. Минула лісочок і вже вийшла до озерця. Аж раптом уздріла на галявинці двох чужинців, крилатих зміїв, які готувалися до нападу на її поселення. Гукнула дівчина дроздам-омелюхам. І полетіли ті попередити людей про небезпеку. Відбилися вони від Драконів і заходилися прославляти Калинку. Почули це Дракони й вирішили згубити дівчину…

Стривожилися в поселенні люди відсутністю Калинки та й пішли шукати її. Знайшли Калинку понівечену під вербою. Там і поховали її. А наступного року під вербою виріс гарний кущ. Навесні він стає білосніжним. Наприкінці літа його вкривають рясні кетяги червоних, як кров, ягід. А взимку зрозди-омелюхи підживлються маленькими й смачними плодами, насінинки, в яких нагадують людське серденько.

– І все? – сумно запитала Аллочка.

– Ні, сонечко, – заспокоїв її дядя Вітя. – Відтоді калиною і називають той кущ, ягідки якого гіркі, як доля Калинки. Став він темою козацьких легенд, своєрідним оберегом, символом нашої української державності. Висаджують кущ під хатами всі українці. А ще кажуть: «Червона калина від ста хвороб лікує».

 


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

День Ангела. Січневі імена
1 січня — Людмила, Ілля, Тимофій, Устина, Григорій; 2 — Гнат, Таїсія, Данило; 3 — Петро, Прокіп, Юлій; 4 — Настасія, Федосія; 5 — Павло, Неоніла, Василь; 6 — Євгенія, Клавдія, Ярема; 7 — Ісус, Марія; 8 — Костянтин, Наталк...
Народний календар у січні
1 січня — Новоріччя. В якому настрої зустрінеш новий рік, так і добудеш його. Це — родинне свято. 2 січня — Гната. В цей день забороняється прясти. Жінки роблять печиво, а дівчата — «павуки», різдвяні прикраси з соломи. Гнат — оберіг дому. 4 січня &md...