Казка про друзів з неба - Олександра Черешнева

Був тихий, весняний, сонячний ранок. Прокидалося сонечко, а за ним малюки, які збиралися в дитячий садочок, дітлахи до школи, їхні батьки на роботу, дідусі і бабусі готувати сніданок усій родині.

І цього ранку прокинулося сонечко. Воно було привітне й ласкаве, посміхнулося до всіх хто прокидався за ним, пускало сонячні зайчики ніби привітики. Сонечко любило всіх хто його оточував. Всім дарувало тепло і посмішку.

Годинник показував за першу половину для, і саме в цей час йому стало сумно. Всі його друзі були заклопотані і не могли погратися з ним, приділити час. І раптом, озирнувшись, він бачить - красиву, розкішну з грайливою посмішкою хмаринку. Її сукня була кришталево-блакитна, шовкові відблиски від світла, яке йшло від сонечка, так і манили його.

-  Привіт. Як тебе звати? Я раніше ніде не зустрічав тебе!

- Привіт я хмаринка-Маринка. Так, дійсно, ти не міг мене ніде зустріти, адже тільки сьогодні мене батьки відпустили в доросле життя, і ось як бачиш, мене занесло до тебе.

- Ти така гарна! - сонечко  зніяковіло. -  А я Сен – сонечко, яке сьогодні трішки сумує.

- Чому ти сумуєш, сонечко? В тебе щось сталося?

- Ні, але зараз всі мої друзі зайняті і мені немає чим зайнятися...

- Не сумуй сонечко, хочеш я можу дружити з тобою? Тільки я не знаю як це...

- Так хочу! - радісно відповів Сен. - А дружба - це не складно. Для друзів треба разом гратися і весело проводити час. Все просто.

- Так, просто!

- Тоді давай гратися?

- Давай, а у що?

- Давай у доганялки?

- Добре. Тоді ти водиш!

Сен та Маринка бігали, стрибали, бешкетували...

І ніхто не замітив, що Маринка наблизилася до чарівного віконечка.  І тут Сен почув, як раптом, почав іти дощ. Чарівне віконечко - це дверцята до Сенової країни, яку він дуже любить. Через це віконечко всі небесні жителі можуть наглядати за землею. Коли ж хмаринка з сонечком почали гратися, Маринкина кришталева сукня почала танути від теплоти, яку дарув Сен. А коли вона підійшла зовсім близько, до чарівного віконечка, на Долину Щастя почав іти рясний дощ.

- Стій! Дивись, що ти накоїла! Від тебе потерпає моя Долина Щастя! Відійди швидше!

- Вибач я не знала... Ти мені нічого не казав... - хмаринка гірко заплакала.

Сен дивився в віконце, і бачив як припиняється дощ і раді дітлахи вибігають на вулиці, щоб поплескатися в калюжках.

Маринка відійшла і перестала плакати. Вона подумала, що не вміє дружити і тільки завдає школи для Сена, вона вирішила піти...

Тільки Маринка розветрається, раптом чує.

- Пробач мені... Я не хотів тебе образити. Пробач, просто я дуже люблю свою країну. Для мене Долина Щастя - це все моє життя, мої друзі, моє все.... Я вважаю, що там повинні жити всі тільки щасливі, а я допомагаю  їм у цьому. Адже частинка щастя це і погода, правда ж?

- Так, правда. Добре, Сене. Я не ображаюся. Але дивися, які вони щасливі, бігають по калюжках в чобітках, сміються, радіють.

- Так, справді…

Маринка підійшла ближче і став знову накрапати дощ.

- Почекай! Ти знову...

- Сене, подивися, вони радіють!

- Стривай, а й справді ...

Сонечко світило дітлахам і накрапав теплий, вже навіть літній дощик. Малеча бігала, гралася і була щасливою у своїй маленькій Долині Щастя.  А Сен і Маринка зрозуміли, що щастя - це багатогранна річ, і потрібно шукати його навіть в негативному. А дружба - це не лише час разом, а й розуміння та повага один до одного.

Потім Сен розповідав хмаринці про його країну багато-багато цікавих історій, тим часом потемніло і до віконця підійшов Сеновий тато - місяць. Повиходили зірочки на небо, які про щось собі гомоніли, як малята. В долині Щастя всі уже спали і заснули Сен-сонечко та хмаринка Маринка.