Кара-Даг — Чорна Гора

Долинула з міжгір'я дівоча пісня, високою нотою прорізала повітря, на мить обірвалась і тут же, підхоплена багатьма голосами, розлилася по Отузькій долині.

Це дівчата, скінчивши укладати виноград, квапляться додому. Спішать дівчата, немов швидкі сутінки підганяють їх, і з острахом поглядають на Кара-Даг — Чорну гору, що зловісно нависла над долиною, закривши частішу неба. Там, у надрах горн, живе страшне чудовисько — одноокий велетень-людоїд.

Вдень велетень спить, та навіть його мирне хропіння, схоже на далекий гуркіт грому, лякає жителів навколишніх селищ Повернеться велетень уві сні — вся гора двигтить, а зітхне — з отвору, що на її вершині, пара клубами валить.

Пізнього вечора, коли зовсім стемніє, велетень прокидається і вилазить із свого лігва. Погрозливо виблискуючи своїм єдиним оком, він починає оглушливо ревти, так Що громом луна далеко перекочується по Кримських горах і завмирає десь аж на Ай-Петрі.

Тоді перелякані ховалися всі — діти, жінки, ховалися де хто міг, а чоловіки, щоб задобрити страховисько, відводили до підніжжя Чорної горн бика або пару овець. Прив'язавши скотину на видному місці, чоловіки йшли геть, а велетень миттю змовкав і заспокоювався до наступного вечора.

Та восени, коли слідом за падолистом наставав місяць весіль, велетень вимагав великої жертви. Його не задовольняв тоді навіть десяток овець чи биків. Вій ревів і ревів, не вгаваючи, цілу ніч. Від реву його дрижали вікна в селищі і гас вогонь у вогнищах. Потім він брав величезні камені і скидав їх у долину. Камені. скочуючись по схилах гори, тягли за собою десятки інших дрібніших каменів, і ця лавина зносила все на своєму шляху, засипала виноградники, руйнувала будівлі.
Налякані до смерті люди вибирали тоді одну з наречених, приводили її на Кара-Даг і зв'язану залишали на високій скелі...

Багато років панував велетень над Отузькою долиною, багато жертв знищив, багато горя людям завдав. І люди, проклинаючи свою лиху долю, терпіли велетня, та ніхто не знав, як врятуватися від нього.