Каліф-чорногуз

— Чарівник, який зробив нас нещасними, — пояснила вона, — щомісяця приходить сюди, на оці руїни. Тут неподалік є світлиця, в ній він кожного разу справляє бенкет з таким, як сам, товариством. Уже багато разів я підслухувала їхні розмови. Бенкетуючи, вони вихваляються один перед одним своїми безсоромними витівками. Мабуть, і цей раз так буде, і, може, він вимовить те чарівницьке слово, що ви його забули.

— О люба принцесо! — вигукнув каліф. — Скажи ж бо, коли він прийде і де та світлиця?

Сова якусь хвилину мовчала, а потім промовила:

— Не прогнівайтесь, але я можу задовольнити ваше бажання тільки з однією умовою.

— Кажи ж бо! Кажи швидше! — хвилювався каліф. — Наказуй, я ладен зробити все що завгодно!

Тоді сова сказала:

— Я б хотіла також визволитись, а це можливо тільки в тому разі, коли хто-небудь з вас візьме мене за дружину.

Обидва чорногузи були дуже збентежені. Каліф моргнув візирові, щоб той на часинку вийшов з ним за поріг.

— Великий візире, — сказав каліф за дверима, — хоч як це неприємно, але ви все-таки могли б погодитись.

— Е ні, — відповів той, — щоб мені моя жінка, як я вернуся додому, очі з лоба видерла? Та й до того я вже, хвалити Бога, старий чоловік, а ви, мій паночку, нівроку вам, молоді й нежонаті, то й могли б швидше одружитися з молодою вродливою принцесою.

— Еге ж, — зітхнув каліф, сумно опустивши крила, — хто ж то тобі сказав, що вона молода та ще й вродлива? Це однаково, що купувати кота в мішку!.

Вони ще довго сперечалися між собою, аж поки каліф побачив, що його візир краще довіку залишиться чорногузом, аніж одружиться з совою. Тоді він вирішив сам виконати ту умову.

Сова дуже зраділа. Вона запевняла чорногузів, що вони з'явилися дуже вчасно, бо, мабуть, уже цієї ночі чарівники будуть у зборі.