Каліф-чорногуз

Сова зажадала почути цю історію, і каліф розповів їй усе як було.

IV

Після того, як каліф закінчив свою розповідь, сова подякувала і сказала:

— Послухайте ж і мою історію, бо я теж не менш нещасна, ніж ви. Мій батько — король Індії, а я його єдина безталанна дочка, зовуся Лузою. Той самий чарівник Кащнур, що позаворожував вас, і мене наразив на біду. Одного дня, він прийшов до мого батька, щоб посватати мене за свого сина Мізру. А батько мій, треба вам сказати, людина гаряча, то він узяв і добренно турнув того свата. Та лихий чаклун знову пробрався до нас, цього разу в зовсім іншому вигляді: коли я, гуляючи якось у саду, захотіла пити, він, перевдягнутій рабом, почастував мене таким зіллям, після якого я перекинулась в оцю гидку потвору. З переляку я зомліла, а він заніс мене аж сюди і страшним голосом залящав над самим вухом: «Залишайся тут мерзенною тварюкою, зненавидженою навіть звірами, до самого твого кінця або доти, доки знайдеться така людина, що по добрій волі схоче одружитися з тобою, такою страшною потворою. Отака моя помста тобі й твоєму гордовитому батькові».

Відтоді минула багато місяців. У самоті й журбі живу я, мов пустельниця, в цьому руйновищі, огидна всім на цілому світі, страшна навіть звірам. Для мене нема краси Божого світу, бо вдень я сліпа, і тільки тоді, коли місяць осяває ці сумні руїни своїм блідим промінням, з очей моїх спадає чорне покривало.

Сова замовклааі вдруге витерла крилами очі, бо власна печальна історія краяла їй серце до сліз.

Каліф, слухаючи розповідь принцеси, впав у глибоку задуму.

— Коли я не помиляюсь, — промовив він, — то між нашим нещастям та твоєю недолею є якийсь таємний зв'язок. Тільки як його в світі знайти ключ до цієї загадки?

Сова йому відповіла:

— О пане-господарю! І мені так само здається. Бо колись давно, як була я ще зовсім маленькою, одна мудра жінка напророкувала, що чорногузи принесуть мені велике щастя. І, здається, я знаю, як ми змогли б визволитись.

Каліф дуже здивувався і спитав, що вона має на думці.