Кіцмань

  Ще задовго до татарської навали на Буковину, в п'яти-шести кілометрах на північ, між теперішніми Кіцманню і Заставною лежало велике селище Сичет. Воно розлягалось на помірному підвищенні гори Никулисі. Жителі селища займались мирною хліборобською працею. Та одного разу на Сичет напала татарська орда. Селище палало, кричали старі люди, зойкали жінки, діти, яких забирали в ясир.
    Все ж багатьом жінкам і чоловікам пощастило втекти із Сичета в букові ліси, що вкривали в ті часи більшу частину Буковини. Ховаючись від татар, вони оселились у зарослих ярах. Тут і виросло нове селище. Та невдовзі татари забрели й сюди. Цього разу вони вже не вбивали і не брали людей в неволю, а грабували їх.
    У новому безіменному селі жила вдова Параскіца. її дітей татари раніше взяли в ясир, а чоловіка вбили. Вона жила самотньо, збудувала хатину, розвела господарство. І ось до неї прийшов один татарин. Набравши добра, він гримнув:
    — Давай, Кіцо, квашених огірків!
    Вона з ненавистю глянула на нього, промовила:
    — Візьми собі сам! — показала на велику букову бочку.
    Коли татарин нахилився над бочкою, щоб взяти огірків, Кіца міцно схопила його за ноги і шубовснула в розеол. Заброда виривався, бив ногами, та даремно. Жадоба помсти надала Кіці сил, і вона не випускала душогубця з рук. Він, булькаючи в розсолі, кричав по-татарськи: «Кіца-мана, Кіца-мана!».
    Про цей випадок незабаром дізнались усі односельчани Кіци, мешканці сусідніх сіл. І коли мова йшла про нове, безіменне село, то говорили: «Отам, де Кіца-мана».
    Так і виникло місто Кіцмань.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...