Кіт у чоботях

А бідний мельників син сидів дома біля вікна, сперши голову на руки, і думав, що ось він витратив останні свої гроші котові на чоботи, а яку користь матиме з того? Аж раптом входить кіт, скидає торбу з плечей, розв'язує її і висипає золото перед хлопцем.

- Ось тобі дещиця за чоботи. Король вітає тебе й передає щиру подяку.

Молодий мельниченко дуже зрадів з такого багатства, хоч і не втямив до ладу, звідкіль воно взялося.

Тоді кіт скинув чоботи і розповів йому все. А насамкінець сказав:

- Тепер у тебе грошей досить, але це ще не край. Завтра я знову взую чоботи, і ти станеш іще багатший. А ще я сказав королю, що ти вельможний граф.

Другого дня кіт, гарненько взувшись, знову пішов на полювання і приніс королю багату здобич. Так він ходив день у день і щодня приносив додому золото.

Король так полюбив кота, що дозволив йому приходити й виходити, коли його воля, і гуляти по всьому палацу, де захоче.

Одного разу сидів кіт на кухні в палаці й грівся біля вогню, коли входить королівський візничий і лається на всі заставки:

- А щоб воно запалося, сто кіп лиха і королю, і королівні. Хотів піти до корчми трохи випити, в карти згуляти, а тут на тобі, їдь з ними на озеро.

Почув це кіт, вискочив із кухні й щодуху помчав додому, до свого господаря. Прибіг та й каже:

- Коли хочеш стати графом і бути багатим, то гайда зі мною на озеро, будеш там купатися.