Кіт, цап і баран

Жили-були в одного господаря цап і баран. Жили в згоді-злагоді: сіна в'язочку —і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом вештається та краде, що попало.

Сидять собі раз цап і баран та й балакають. Аж тут де не взявся сірий кіт Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували цап і баран, та й питають: «А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш, на трьох ніжках скачеш?» — «Як мені не плакати? — відповідає кіт Мурлика.— Била мене стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!» — «А за яку ж то провину?» — «Що я сам себе не пізнав та й бабину сметану злизав!» І знову заплакав кіт Мурлика. — «Чого ж ти далі плачеш?» — «А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: «А до мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба,— каже,— цапа і барана заріжу!»

Заревіли, зарепетували цап і баран: «Ех ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!»

Та котик вину свою признавав і о прощенні прохав. Цап і баран йому простили і всі три рада в раду: «Що робити, що чинити?»

«Ах, брате баранчику, чи тверда у тебе голова? — питає кіт Мурлика.— Ану, попробуй у ворота вдарити!»

Баран з розгону кинувся та буц рогами в ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся цап рогатий, бородатий та як туцнув у ворота, а ворота відчинилися.

Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжить цап і баран, а за ними скаче на трьох ніжках сірий Мурлика. Змучився він скоро, не встигає та й за цапом і бараном покликає: «Не оставляйте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!»

Взяв цап посадив кота на себе, і знов понеслися вони горами, долинами, травами, пісками. А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати стоять. А ніч була осінняя, холодная.

«Де тут огня добути?» — радять цап з бараном. А кіт каже: «Вдартеся рогами!»

Ой, як розбіглися цап з бараном та як вдарили на себе рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілася ватра; тепло, гарно.

Гріються цап, баран і котик біля огнища; аж дивляться — непрошений гість іде: вуйко Медведенко. «Пустіть,— каже,— зігрітися! Щось мене студить...» — «Просимо, просимо! Погрійтеся, вуйку Медведенку! А звідки йдете?» — «Ет, ходив на пасіку та з мужиками посварився, аж боки болять, нездужаю... Іду до лисиці лікуватися».

Ну, стали разом темну нічку ночувати. Медвідь під стогом, кіт на стогу, а цап з бараном біля ватри.

Тільки що задрімали, аж тут іде сім вовків сірих, а восьмий білий — та просто до стогу! «Фу-фу! — каже білий вовк.— Щось тут нечистим духом пахне! Що тут за народ? Ану, попробуймо, хто міцніший!..»

Заблеяли цап і баран з перестраху, а Мурлика так відізвався: «Ой ти, білий вовче, князю над вовками, сірими братами! Не сердь нашого старшину — князя, бо він дуже сердитий; як розсердиться, то — боже борони — ніхто його не вдобрухає!.. Он не бачиш у нього бороди? В ній то і сила його; бородою він звірів побиває, а рогами лише шкуру здіймає! Краще ви спокійно і чесно підійдіте та попросіте: ми, мовляв, хочемо тільки з вашим молодшим братчиком, що під стогом лежить, побавитись, щоб не нудно було!»

Тоді вовки бородатому цапові тільки здалека вклонилися, а самі обступили медведя і почали його зачіпати. А він як набрав сили та як вхопить вовків по два в одну лапу, а вони як заридали та застогнали... А далі якось вирвалися та давай ногам знати, аж закурилося за ними!

Так-то хитрий кіт став цапові й баранові в пригоді.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...