Хвалько

Вийшла з хати тьотя Ніла
У сарай,
А дверей не зачинила
Літо ж. Хай.
Курка  шмиг у хату,— хитра:
— Ко-ко-ко...—
Зазирнула,— що в макітрі?
Молоко!
З лави, наче ненавмисно,
Напрямки,
Перескочила на мисник.
Там — миски.
Оглядає курка хату...
Ліжко, — іч!
Вмить на ковдру волохату
І —на піч.
Чує — з печі хтось з щілини:
— Ти куди ж?
Тут не сідало пташине...
Ану  киш!
— Я зайшла... я хочу всюди

Знати путь,

Подивитися, як люди
Тут живуть.
— Що за люди? Навіжена!
Мій це дім!
Люди слугами для мене
В домі цім.
Ти не смійся... Що за смішки?
Киш! А то...—
Розгубилась курка трішки:
— А ти ж хто?
— Я? Кажу ж — не зли даремно,
Не тривож!..—
Курка знов спитала чемно:
— Хто ж ти? Хто ж?
— Я? Ти що... мене—не знати?
Знає всяк:
Я — господар ції хати!
Я — прусак!
— А-а... прусак, комашка, значить,
Чи ти ба!
Не доводилося бачить,—
Не судьба!
— Я — прусак! 
Ні менш, ні більше,

Так що знай!
Роздивляйся та пильніше,
З краю в край!
Як зустрінеш другим разом —
Взнала щоб...—
Курка дивиться тимчасом,
Гострить дзьоб...