Хто-всіх-подолає

Жив на світі багатий старий король. Він мав навіть свою придворну чаклунку і дуже пишався з того, які чудеса могла вона творити.
І от якось король сповістив жителів усього королівства про те, що він віддасть    свою    молодшу   доньку    і півкоролівства   тому,   хто   переможе придворну   чаклунку.   Але   з   умовою:    якщо   хтось візьметься за це і не виконає, той позбудеться голови.
А жили у цьому королівстві троє братів: Біл, Том і Джек.
Жили вони в бідній сім'ї на околиці королівства.
Коли до них долетіла королівська звістка, всі вирішили спробувати щастя.
Першим у дорогу зібрався старший брат — Біл. Шлях був неблизький, отож мати наготувала синові в дорогу харчів.
І ось Біл полишив батьківський дім. Ішов, ішов, аж ось зустрічає сивого, згорбленого маленького дідуся.
—    Доброго ранку, Біле, — привітався до нього старий.
—    Ранок як ранок, — відповів Біл.
—    Куди прошкуєш? — запитує дідусь.
—    А тобі яке діло?
Ось так відповів Біл і пішов далі. Дістався він, нарешті, до королівського замку, і заявив, що прийшов спробувати подолати придворну чаклунку.
—    Що ж, почнемо, — каже король. — Побачимо, хто кого переможе!
—    Тут і дивитися нічого, -— відповів Біл, кинувши зневажливий погляд у бік сухенької, маленької бабусі.
Краще б він подумав, перш ніж так зухвало говорити. Бо чаклунка раптово навалилась на нього важкою кам'яною вежею і бідний Біл навіки вгруз у землю.
Почав збиратися в дорогу середній брат — Том. Мати його просить:
—    Не йди, Томе, раптом і ти, як і Біл, не повернешся.
—    Ні, мамо, якщо вже вирішив, то треба йти, — відповів Том.
Взяв харчі та й подався. Іде, а назустріч йому той самий згорблений, сивий дідок. Далі з Томом сталося те, що й зі старшим братом, бо він не захотів розповісти дідусеві, куди йде.
Король, як і минулого разу, покликав свою чаклунку і сказав Томові: хто кого подолає, той буде переможцем. Том зверхньо поглянув на немічну з виду бабусю і виступив уперед. І сталося з ним те, що і з Білом.
Настала черга Джекові йти до королівського замку. І попросив він матусю приготувати йому в дорогу поїсти. Але мати сказала:
—    Не йди, синочку! Ти один у мене лишився.
Але Джек відповів, що повинен іти. Мати так гірко плакала, що нічого не змогла приготувати йому в дорогу. Отож Джек узяв з собою шматок сухого хліба та й подався.
Незабаром він зустрів старого, сивого, згорбленого Дідуся.
—    Доброго ранку, Джек, — привітав його дідусь.
—    Доброго ранку, дорогий дідусю! — відповів Джек.
—    Куди шлях верстаєш?
—    Та ось, дідусю, шукаю корабель, котрий може ходити по суходолу. Чи не хочеш поснідати зі мною, дідусю?
—    Спочатку візьми ось цю палицю, каже дідусь, — і йди тією дорогою, якою я прийшов сюди. Іди, доки не дійдеш до чистого джерела. Опусти в джерело палицю і тримай доти, доки вода не перетвориться на вино. На березі ти знайдеш срібний глечик і кухоль. А потім здогадайся сам, що тобі робити. А як повернешся сюди, корабель буде готовий.
Що ж, Джек пішов і швидко знайшов чисте джерело, опустив у нього чарівну палицю і тримав її там до тих пір, аж поки вона не перетворилась на вино. Набрав повен глечик вина й приніс його дідусеві. Вони разом поснідали сухим хлібом і запили вином. А корабель на колесах уже чекав на нього.
—    Сідай на цей корабель, Джек, — мовив дідусь, — і скажи такі слова: "Пливи, мій корабель, пливи!" — і корабель попливе. Та не забудь, ти повинен брати на корабель кожного, хто стрінеться тобі на шляху до королівського замку. І ще пам'ятай: кожного, хто сяде на твій корабель, ти маєш запитати, як його ім'я.
От Джек сів на корабель і сказав:
—    Пливи, мій корабель, пливи!
І корабель поплив. Коли вони пропливали через високі гори, Джек побачив чоловіка, котрий валив величезні дерева. Джек здивувався і запитав:
—    Агов, як тебе звати?
—    Хто-всіх-подолає!
—    Хто всіх подолає? Авжеж, це ти! Сідай до мене на корабель.