Українська Русский

Хто сонце знайде?

Ой, добре в тундрі, коли сонце світить! Ой, радісно! Птахи клопочуться навколо своїх пташенят. Трави в ріст ідуть. Ягоди стиглим соком наливаються...

А в старій казці звіщають - таке одного разу сталося так, кажуть, було.

Сяяло сонце на небі світило, гріло - так раптом зникло. Почорніло без сонця небо. Без сонця трави зів'яли. Опали ягоди. Несила стало жити звірам і птахам, нічим їм своїх діток годувати, стали діти хворіти і чахнути. Вирішили зібрати великий рада. Від кожного звіриного роду і від кожного пташиного роду на раду посланці прибутку. Задумалися - як біді допомогти? Як врятувати дітей?

Ворон сказав:

- Чув я від старих людей похилого віку-воронов, що за швидкими ріками, за далекими сопками, між високих скель, у підземеллі живуть злидні-чудовиська - тунгаки. Це їхні витівки. Сонячне світло хитрощів їх перешкода. Ось і викрали вони сонце, в підземеллі заховали. Треба до тунгакам йти і сонце від них визволити.

- Гей-гей! - голосно закричали звірі та птахи. - Здобудемо сонце! Повернемо його на небо!

- Пошлемо до тунгакам самого великого, самого сильного - бурого ведмедя! - порадив ворон.

Став ведмідь у весь свій зріст, кухлянку на могутніх грудях розправив.

- Ведмедя! Ведмедя! - погодилися звірі та птахи.

Неподалік від них стара сова починяла нарту. Вона була глухувата і перепитала маленьку пуночку:

- Про що вони тлумачать?

- Хочуть ведмедя послати за сонцем, - пояснила пуночка. - Він - найбільший з нас, найсильніший. З тунгаками впорається.

Сова подумала і сказала:

- Так-то воно так. Ведмідь і зростанням великий і силою не ображений. Але кожен знає, що ведмідь - ласунка. Попадеться йому на шляху солодка їжа - про сонце забуде. Ні, не дочекаємося ми сонечка.

Почули сову звірі і птахи, засмутилися.

- І правда, - кажуть, - стане ласувати ведмідь і про сонце забуде.

- Тоді пошлемо вовка, - каже ворон, - після ведмедя нікого немає сильніше вовка, його всі бояться.

Став вовк, шапку з голови відкинув, очі хижо блиснув.

- Вовка! Вовка! - погодилися звірі та птахи.

Знову сова запитує пуночку:

- Про що вони тлумачать?

- Хочуть вовка послати за сонцем, - пояснила пуночка. - Після ведмедя він найсильніший, всі бояться його.

Сова подумала і сказала:

- Так-то воно так, але вже дуже він жадібний. Побачить по дорозі оленя, поженеться і про сонце забуде. Ні, не бачити нам сонечка.

Почули звірі і птахи, що сказала сова, затурбувалися.

- Так, вовк жадібний, - кажуть, - побачить оленя - поженеться і про сонце забуде. Хто ж сонце знайде?

Тут маленька мишка на зайчика показує.

- Пошлемо його! Кращого бігуна у всій тундрі не знайти. Миттю до скель добіжить, розженеться, підстрибне - сходу сонце у тунгаков і вихопить!

- Зайчика! Зайчика! Зайчика! - дружно закричали звірі та птахи.

А сова знову не розчула.

- Про що вони тлумачать? - запитує пуночку.

- Хочуть зайця послати за сонцем, - голосно сказала їй пуночка.

Закивала стара сова головою, посміхнулася.

- Так, - каже, - заєць всім хороший: і на ногу скор і не жадібний. Він сонце знайде!

Зраділи звірі і птахи, кваплять зайчика.

Зметикував зайчик, якою дорогою ближче бігти, підтягнув торбаса і помчав. Біжить - ніде не зупиняється, по сторонам не задивляється. Трапляться на шляху річки - перестрибує. Сопки зустрінуться - перевалює: вгору - бігом, вниз - стрімголов. Ось і високі скелі завиднілися, серед каменів щось світиться. Підбіг - а там у глиб землі чорна щілину йде. Заглянув він у щілину. На самому дні - сонце заховано. Ледве видно його: завалено камінням, один тільки блідий промінь пробивається. Біля нього тунгаки на м'яких шкірах розляглися, на тому лучике чай собі варять.

Зайчик - скок-скок - спустився в підземелля, вхопився за промінь, зміг і сонце з-під каміння вихопив.

Сполошилися тунгаки. Та зайчик вже з підземелля вискочив, тому біжить - тільки вітер у вухах свистить так тундра під ногами горить.

Кинулися тунгаки в погоню.

Їде зайчик у весь дух, так ноша важка. Тунгаки ось-ось наздоженуть.

- Ні, - кричить зайчик, - не віддам сонечко!

Та як стукне лапкою по вогненної кулі. Розламався кулю на дві частини. Меншу зайчик підкинув вище. А далі вона сама полетіла. Вгору-вгору. До неба пригорнулася - місяць вийшла.

Легше бігти стало, а все одно нести важко. Тунгаки знову наганяють, чути ногами тупотять, ось-ось зайчика схоплять. Тоді іншу частину вогняного кулі зайчик підкинув, лапкою піддав сильніше знизу - вогненна куля швидко понісся до неба. І знову засяяло над тундрою сонце! Сонячне світло засліпило тунгаков, несила їм терпіти яскраве світло. Полізли тунгаки тому, в чорну щілину. Там назавжди і згинули. На землі більше ніколи не показувалися.

А про зайчика про відважного ладні пісні склали, у казці прославили.

Може, було так, може, не було. Тільки добре, коли сонце всім світить. Звірі і птахи радіють. Трави ростуть. Ягоди стиглим соком наливаються...

Чирки і лис
П'ятеро мишок - п'ятеро подружок
Подорож мишеняти
Зникла пісенька

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica

Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...

День Ангела. Червневі імена

1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...