- Головна>
- Казки>
- Літературна казка>
- Вільгельм Гауф>
- Холодне серце
Холодне серце
Навіть плотогонам з того боку лісу він заздрив. Коли повз нього проходили ці лісові велетні, вдягнуті в гарну одежу, розцяцьковану ґудзиками, пряжками та ланцюжками — не менше ніж на півфунта срібла на кожному, — коли, порозставлявши широко ноги, вони зневажливо дивились, як танцюють інші, і, мов грошовиті голландські купці, посмоктували довгі німецькі люльки, — тоді йому здавалося, що нема в світі щасливіших людей, ніж оті плотогони.
А вже коли ці улюбленці щасливої долі, граючи в кості, запускали руки в кишені й повними пригорщами витягали звідти гроші, в Петеровій голові зовсім каламутилось, і він сумно чвалав додому, до своєї хатини; траплялося, що святкового вечора який-небудь з отих «лісових панів» за одним заходом програвав більше, ніж бідний Петер Мунк міг заробити за цілий рік.
Між тими панами особливо вирізнялися троє, і Петер не знав, кому з них більше дивуватись. Один з них, гладкий, огрядний дядько з червоною, мов жар, пикою, славився як найбагатший чоловік на всю округу. Його звали гладким Езекіелем. Він двічі на рік їздив з лісом до Амстердама, і щоразу йому щастило продати свій товар набагато дорожче, ніж будь-кому іншому; додому він ніколи не повертався, як інші, не тюпав тижнями пішки, а приїздив зовсім по-панському, в кареті. Другий був довгий і сухий, мов тріска, чоловік, на прізвисько довготелесий Шлюркер. Найбільше заздрив Петер його надзвичайній сміливості та нахабству. Шлюркер не боявся нікого і, коли приходив до корчми, то хоч би скільки там тис лося людей, забирав собі місця більше, ніж четверо найогрядніших людей, бо розкладався з ліктями на столі або простягав свої довгі ноги вздовж усієї лави. І ніхто не наважувався йому й слова мовити проти, бо всі знали, що то неймовірно грошовитий чоловік. Третій був вродливий молодий парубок, великий мастак танцювати: як піде в танок, то дивитися любо, — недарма його прозвали королем танцюристів. Раніше він був бідняком і робив у наймах в одного з «лісових панів», а потім одразу розбагатів, мов князь. Дехто казав, ніби він знайшов десь під ялиною глечик з грішми; інші твердили, що, мандруючи з хазяйськими плотами, він поблизу міста Бінгена-на-Рейні витяг з води, мов рибу, цілу скриньку з золотом: там, мовляв, була колись велика схованка Нібелунгів. Одне слово, так чи інакше, а став він одразу багатий, і всі, од великого до малого, шанували його, наче принца.
Батьківські
поради