Хлопчик Ірл Лам

Жив колись у Кореї хлопчик на ім'я Ірл Лам. Батьки його померли, і він найнявся до поміщика Лі. Ірл Лам пас корови, носив воду, рубав дрова і товк рис. За це поміщик Лі тільки годував його.
Якось навесні зірвався великий вітер. Хазяїн звелів Ірл Ламу швиденько зсукати мотузку з рисової соломи, щоб обв'язати дах: вітер міг знести його. Але Ірл Лам не вмів сукати мотузок. Хоч як він старався, нічогісінько в нього не виходило. І коли хазяїн знову прийшов до нього, Ірл Лам подав йому мотузку лише з аршин завдовжки. Розгніваний хазяїн закричав:
— Коли ти не вмієш зсукати мотузки, іди геть з мого двору!
Ірл Лам просив пробачення, говорив, що йому ніколи не доводилося сукати мотузок і що він справді не вміє цього робити, але неодмінно навчиться. Хазяїн і слухати нічого не хотів. Тоді Ірл Лам сказав:
— Добрий хазяїне, я у вас працював мало не три роки і п'ять місяців. Заплатіть мені хоч що-небудь.
Хазяїн засміявся і кинув йому мотузку, яку хлопчик сам зсукав:
— Ось тобі плата за роботу!
Ірл Лам не сперечався, взяв мотузку і пішов.
Йшов Ірл Лам дорогою і побачив жінку. Перед нею стояв великий горщик з рисом. Горщик тріснув, і жінка не знала, що й робити. Підняти горщик не можна було —він міг зовсім розвалитись, і тоді рис висипався б на землю.
Побачила жінка в ірл Лама мотузку і попросила:
— Хлопчику, дай мені мотузку, а я дам тобі хоб рису.
— Ця мотузка мені дорого коштувала,— відповів Ірл Лам,—за неї я працював три роки і п'ять місяців.
Жінка, вислухавши хлопчика, похитала головою і сказала:
— Дійсно, вона тобі дорого дісталась, але мотузка — це ж тільки мотузка. Мати хоб рису куди краще. Коли ти схочеш їсти, то звариш його собі.
Ірл Лам віддав жінці мотузку і одержав за неї один хоб рису в малесенькій торбинці.
Увечері  він попросився переночувати до корчми. А в кожній  корчмі  був такий  звичай:  всі  гроші й речі  віддавати на схованку хазяїнові. Підійшов  Ірл Лам до хазяїна корчми і простяг  йому свою торбинку з рисом.
— Що в тебе у цій торбинці?—спитав корчмар.
— Там рис, хазяїне,—відповів  Ірл  Лам.—Цілий  хоб.
— І більш нічого?
— Так, тільки рис.
— То ти можеш держати його при собі. Ніхто в тебе його не візьме.
— Ні, хазяїне, це не звичайний рис. Він дуже дорого коштує: я за нього працював аж три роки і п'ять місяців,— сказав Ірл Лам.
Тоді хазяїн розв'язав торбинку,  подивився   на  рис, понюхав його, побачив, що рис нічим не відрізняється від звичайного рису, зав'язав торбинку і кинув у куток.
Рано-вранці Ірл Лам встав і пішов до хазяїна по свою торбинку. Хазяїн дістав торбинку і подав хлопчикові. Подивився Ірл Лам, а там —ні рисинки. Ірл Лам мало не заплакав. Тоді хазяїн і каже йому:
— Я дам тобі свого рису і нову торбинку. Рис у мене хороший, добірний.
Але Ірл Лам похитав головою:
— Ні, хазяїне, вашого рису я не візьму. Віддайте мені мій рис. Адже я за нього працював три роки і п'ять місяців. Якщо його з'їло мишеня, то віддайте мені це мишеня.
Довелося хазяїнові ловити для хлопчика мишеня. Поклав Ірл Лам мишеня в нову торбинку, бо стара була уся в дірках, і пішов далі.
Надвечір Ірл Лам знову прийшов до корчми, привітався з хазяїном і поклав йому на стіл свою торбинку.
— Що у тебе в торбинці, хлопчику? — питає хазяїн.
— Сіре мишеня.
— Як —мишеня?
Хазяїн розв'язав трохи торбинку, заглянув усередину і побачив маленьке сіре мишенятко.
— Залиш його при собі. Кому воно потрібне? Хіба що котові.
— Ні, хазяїне, сховайт його. Воно в мене не звичайне: я за нього працював три роки і п'ять місяців.
Довелося хазяїнові дати Ірл Ламу за торбинку розписку.
Вранці Ірл Лам прокинувся і пішов до хазяїна. Дістав хазяїн торбину і подав Ірл Ламу. Розв'язав Ірл Лам торбинку і побачив, що мишеня мертве: вночі його задушив кіт.
— Ай-ай-ай, твоє мишеня мертве! Що ж тепер робити? — сказав хазяїн. — На, бери десять тен за мишеня.
— Ні, хазяїне, не можу. Мені ваші гроші не потрібні. Краще дайте кота, що задушив моє мишенятко.
Хазяїн зрадів, що так легко може спекатися хлопчика, і віддав йому кота.
Ішов Ірл Лам дорогою, цілий день ішов, а ввечері знову прийшов до корчми.
— Бачите, хазяїне, — сказав він корчмареві,—я йшов цілий день і дуже стомився. Візьміть мого кота і замкніть куди-небудь, а я трохи спочину.
Хазяїн узяв кота, вийшов з ним  у двір,  відчинив  собачу будку, випустив собаку, а кота замкнув там. Вночі собаці схотілося в свою будку, відчинив він дверці — кіт вискочив з будки і втік. Собака загавкав йому вслід. Почувши гавкання собаки, вийшов у двір хазяїн. Побачив, що кота нема, побіг хутенько до хати, збудив Ірл Лама і розказав йому все.
— Ой,  що ж мені  тепер  робити?— заплакав Ірл Лам.
— Не  плач, я дам тобі іншого кота.
— Ні, хазяїне, на цілім світі нема такого кота. Мій кіт дуже дорого коштує: я за нього працював три роки і п'ять місяців. Знайдіть мені мого кота! А не знайдете, то дайте за нього того собаку, що випустив його.
Хазяїнові було дуже шкода віддавати свого собаку, але скривдити бідного хлопчика він не хотів і віддав йому собаку.
Вранці Ірл Лам пішов далі. Йшов він дорогою і цілий день  думав, як повернути доброму корчмареві його собаку.
Надвечір добрався до іншої корчми. На подвір'ї під солом'яним дашком стояло на припоні лоша. А хазяїн—товстий, сердитий — стояв у дворі, мабуть, чекав гостей.
Ірл Лам підійшов до нього і сказав:
— Я йшов цілий день і дуже стомився, хочу заночувати у вас. Скажіть, будь ласка, де можна прив'язати мого собаку?
Хазяїн показав на стовп біля лошати і сказав:
— Он до того стовпа прив'яжи.
— Ні, хазяїне, це непідходяще місце для мого собаки: лоша у вас он яке норовисте.
— Прив'язуй! Якщо трапиться що-небудь з твоїм собакою, я віддам тобі за нього лоша.
Прив'язав Ірл Лам свого собаку і пішов до хати. Сів він спочити біля вікна. А в цей час на подвір'я зайшов чоловік. Він вів нав'юченого осла. Уперся осел, чоловік ударив його, осел закричав: „Іо! Іо!" Лоша стало дибки, а собака злякався, рвонувся і втік. Мотузка була слабенько зав'язана!
Вибіг Ірл Лам у двір і закричав:
— Ой, де ж мій собака? Я вас попереджав, хазяїне, що тут не місце для мого собаки. Знайдіть мені мого собаку або давайте лоша, як обіцяли.
— Ти, хлопчику, з глузду з'їхав! Де це чувано, щоб за собаку лоша віддавали? Собака коштує десять вон, та й то найкращий. А моє лоша коштує замалим не сто п'ятдесят вон. На, бери десять вон і йди геть!
— Ні, хазяїне, дайте хоч тисячу вон, я не візьму. Мій собака коштує дорожче, ніж ваше лоша: я за нього працював три роки і п'ять місяців у поміщика Лі.
Тут за хлопчика заступились люди. Злякався хазяїн, що погана слава піде про нього, і віддав лоша.
Сів Ірл Лам верхи на лоша і поїхав далі. По дорозі зустрівся з сином свого колишнього хазяїна —Лі Уном.
— Це ти, Ірл Лам? — здивувався Лі Ун.—Хто тобі дав таке гарне лоша?
— Як хто? Хто ж, крім твого батька, може мені щось дати! —відповів Ірл Лам.
— Неправда, мій батько нікому не дасть такого лошати.
— Але ж я більш ні в кого не працював, крім вас. Хіба я не заробив такого лошати за три роки і п'ять місяців?
Та Лі Ун не повірив.
— Давай заставимось,—сказав він. —Якщо ти справді одержав лоша від мого батька, то забереш усе, що я везу, навіть з ослом і візком. А як обманув, то віддаси мені лоша.
— Ну що ж, — погодився Ірл Лам,—давай заставимося. Їдьмо до корчми. Там завжди повно людей. Краще, коли багато свідків.
— Їдьмо!
Було вже зовсім темно, коли вони добрались до корчми, де Ірл Лам одержав собаку.
У корчмі було багато людей. Хазяїн, добрий чоловік, був у хорошому настрої. Він радів, що вернувся його улюблений собака.
Коли всі повечеряли, Ірл Лам став посеред кімнати і сказав:
— Послухайте, що ми скажемо, і розсудіть нас.
Всі загукали:
— Говори, говори!
Тут Ірл Лам розповів про те, як він працював день і ніч у поміщика Лі аж три роки і п'ять місяців, як одержав за свою роботу мотузку і як з мотузки зробилося лоша. Коли він дійшов до випадку з собакою, хазяїн корчми встав і сказав, що це чистісінька правда.
Але Лі Уну дуже не хотілося втрачати лоша, тому він закричав:
— І все-таки батько не давав тобі лошати!
— Але він дав мені мотузку, з якої зробилося лоша,— відповів Ірл Лам.—Це значить—він дав мені лоша!
Всі в кімнаті загукали:
— Правильно! Лі Ун програв!
І мусив Лі Ун віддати Ірл Ламу весь свій крам, осла і візок.
Так Ірл Лам одержав плату за роботу в поміщика Лі.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...