Журавлине озеро

Жила в мальовничому місці, недалеко від озера, що розкинуло свої плеса на окраїні соснового бору, бідна вдова. І була в неї донька Олеся. Бідна була дівчина, та надзвичайно гарна і працьовита. А що вже душею щедра, то й не сказати. Гарно співала, і пісні її лунали по всій окрузі.

Одного разу проїздив мимо того озера молодий парубок, гарно вбраний, на вороному коні, а з-під шапки чуб кучерявий вибився. Побачив він дівчину, що саме гусей пасла, і припала йому до душі її врода. Олеся відповіла взаємністю, і спалахнуло між молодими людьми щире кохання. Та юнак був з багатої сім’ї, і батько не погоджувався на одруження свого старшого сина з біднячкою. Послав він своїх молодших синів, щоб вони добряче налякали дівчину і змусили її забути про коханого.

Підловили нелюди Олесю, затягли в озеро і почали «розмову». Та так захопилися, що й не помітили, як дівчина перестала дихати.. .Злякалися тоді вони і покинули її в очереті. А наречений довго шукав свою Олесю, та все не міг знайти. Аж раптом звернув увагу на смутну журавку, що з’явилася біля очерету. І такими очима дивилася птаха на хлопця, стільки невимовного суму було в її очах, що той нарешті все зрозумів.

Життя без милої було непотрібне і жалюгідне. Вирішив юнак втопитися, кинувся у воду. Але вода немов відсахнулася від нього, лише боляче вдарила юнака. І став він журавлем. Знялася журавлина пара в повітря, покружляла над озером і полетіла. Мабуть, велику образу затаїли в серці закохані. Образу на людей, які розлучили їх. Але доля поєднала їхні серця в образі журавлів.

Відтоді щороку, як тільки весна повертається на рідну землю, прилітають до озера журавлі-веселики. Прилітають, щоб просвітліли серця людей, щоб не зачерствіли їхні душі. Прилітають, і приносять на крилах кохання.

... А люди назвали озеро Журавлине.