Голубка

Було собі двоє братів і сестра.
 
Жили вони в хатині серед поля. Сестра була дуже гарна.
 
Якось у тих місцях полював король і зайшов спочити в їхню хатину.
 
Побачивши дівчину, він так закохався в неї, що вирішив забрати її до себе в палац і одружитися.
 
Та коли вони під’їздили до міста, король помітив, що на дівчині дуже бідне вбрання.
 
Тоді він сказав, що привезе для неї з палацу дорогі шати, а вона хай зачекає його біля криниці.
 
Дівчина не хотіла залишатись сама — боялася, що король покине її.
 
Але король запевнив, що швидко повернеться. Тоді вона, аби ніхто її не скривдив, вилізла на дерево, яке росло над криницею, а король поїхав по карету і вбрання.
 
Дівчина сиділа на дереві, а в криниці відбивалось її обличчя. Ввечері при-йшла по воду маврітанка. Зачерпнула глеком і побачила перед собою гарнень-ке личко.
 
Подумала, що то вона сама, й сказала:
 
Я така вродлива й мила,
 
І мені ходить по воду?
 
Розіб’ю свій глек великий,
 
А сама піду додому.
 
Вдарила об землю глеком, який розлетівся на черепки, та й подалася додому.
 
Минув день, а король не повернувся. Дівчина дуже засмутилася. Наступного дня з новим глеком прийшла по воду маврітанка. Побачивши в криниці ді-воче обличчя, знову сказала:
 
Я така вродлива й мила, мені ходить по воду?
 
Розіб’ю свій глек великий, a сама піду додому.
 
Розбила вона глек і пішла геть від криниці.
 
Минув ще один день, а короля так і не було.
 
Знову прийшла по воду маврітанка, цього разу вже із залізним глеком. Вона підійшла до криниці, набрала в глек води і, побачивши обличчя тієї, що сиділа на дереві, знову сказала:
 
Я така вродлива й мила,
 
І мені ходить по воду?
 
Розіб’ю свій глек великий,
 
А сама піду додому.
 
Бах-бах-бах... загримів по землі глек, але не розбився, тільки трохи погнувся.
 
Маврітанка так лупила глеком об землю, що дівчина, яка сиділа на дереві, не втрималася і розсміялась.
 
Маврітанка підвела голову і, помітивши вродливу дівчину, зрозуміла, що бачила в криниці її гарне обличчя.
 
Вона так розізлилася, що вирішила помститись їй.
 
Що ти там робиш, дівчино? — спитала маврітанка.
 
Чекаю короля, він має приїхати по мене, щоб одружитися.
 
Маврітанка була чарівницею і вирішила підмінити дівчину.
 
Вона помітила, що в дівчини скуйовджені коси, і сказала:
 
Хочеш, я тебе причешу?
 
Не хочу, бо от-от приїде король.
 
А я хутко це зроблю, і ти станеш ще вродливішою.
 
Дівчина згодилася і спустилась на землю.
 
А маврітанка й питає:
 
Ти що, зовсім одна?
 
Ні, сеньйоро, в мене є два брати, вони сьогодні приїдуть, щоб погуляти у мене на весіллі.
 
Маврітанка взялася причісувати дівчину і непомітно загнала їй у голову шпильку.
 
Обернулась дівчина на голубку і полетіла в поле.
 
Аж ось маврітанка побачила двох юнаків, які підійшли і спитали, чи не бачила вона дівчину з хлопцем.
 
Та зрозуміла, що це брати дівчини, і, щоб вони не викрили її, обернула їх на волів.
 
Потім вилізла на дерево і звідти побачила, що їде король із почтом. Вона швиденько спустилась на землю, але король, глянувши на неї, сказав:
 
Ти не та, яку я тут залишив. Та була біла, а ти чорна.
 
Я та сама, яку ти тут залишив,— заперечила маврітанка.
 
— Просто я чекала тебе три дні і засмагла на сонці.
 
Королеві це не сподобалось, але він не зламав свого слова — привіз маврітанку в палац і одружився з нею.
 
Наречена змусила його взяти з собою і волів, щоб возити каміння і землю.
 
Наступного дня в саду біля палацу з’явилась білосніжна голубка. Сіла вона на дерево та й мовить садівникові:
 
Скажи, що роблять король і його темна дружина?
 
Сплять, сплять, сплять, сплять.
 
А воли що возять?
 
Каміння, каміння, каміння, каміння.
 
Ой, горе мені,— зітхнула голубка.
 
Вона спробувала злетіти, але не змогла. Тоді садівник виліз на дерево, взяв її і відніс королю.
 
Король дуже зрадів і не залишав голубку ні на хвилю. Вона й їла разом із ним за столом.
 
Але маврітанка люто ненавиділа голубку і завжди казала королеві, щоб прогнав її, бо птаха їла з миски короля, а робила в миску маврітанки.
 
Та король не звертав на це уваги.
 
Якось він гладив голубку по голівці і намацав у пір’ї шпильку.
 
Хто б це міг загнати таке бідній пташці? — спитав король і витяг шпильку.
 
Голубка враз обернулася на дівчину. І король вигукнув:
 
Ой, це ж та дівчина, яку я залишив на дереві!
 
Дівчина розповіла йому все, що з нею сталося. Маврітанку примусили зняти чари з братів, а тоді прогнали геть.
 
А король одружився з дівчиною і був дуже щасливий.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у грудні
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. 5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі. 7 грудня — Катерини....
День Ангела. Грудневі імена
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Оле...