Голубий олень

1 2 3 4


* * *
Не встигла Оленка отямитись, як вони опустилися на муровану огорожу перед велетенським будинком.
— Дивись,— мовив Голубий Олень.— Отут я народився.
Та Оленка з того дива й роздивитись нічого до ладу не могла.
— Тримайся! — попередив Голубий Олень і блискавкою майнув у відчинене широке вікно.
Вони опинилися в дуже просторому і яскраво освітленому приміщенні. Оленці здалося, що вони опинилися у великому місті, тільки такого міста вона зроду не бачила. Тут басовито, немов сердиті джмелі, гули великі чотирилапі машини, що стояли рядами. Навколо машин походжали жінки в синіх халатах. Всі вони були такі заклопотані, що на Оленку ніхто й уваги не звернув. Може, тому, що вона стала крихітною, а може, тому — що ще й казковою дівчинкою. А казкових істот ніхто з людей не може побачити.
— Придивляйся ж гарненько,— наказав Голубий Олень.— Я привів тебе сюди, аби ти зрозуміла.
— Що зрозуміла?
— Те, чого досі не тямила.
І Голубий Олень повів Оленку до однієї машини. Біля машини спиною до Оленки теж стояла жінка, як і всі — у синьому халаті ще й квітчастій косинці. Кожна квіточка на косинці була більша за Оленчину голову.
— Це — В'язальна Машина, а ото — її Хазяйка,— пояснив Голубий Олень.— Саме тут я й народився.
Оленка хотіла зазирнути Хазяйці в обличчя, але для неї то було надто високо.
А Голубий Олень почувався як вдома. Весело стукаючи ніжками, він повів Оленку навколо Машини і показав на ряд великих котушок — золотистих, голубих і синіх. Вони повільно крутилися на В'язальній Машині, і від кожної тяглася нитка — золотиста, голуба та синя.
— Які чудернацькі котушки,— здивувалась Оленка.— Я ще таких ніколи не бачила.
— Багато чого ще ти не бачила. А то Шпулі, на них намотана різнокольорова шерстяна пряжа. Зауваж, що вони дуже поважні та гордовиті. Коли їм щось не до вподоби, вони відразу ображаються й обривають свої нитки. З ними треба поводитись ввічливо.
Справді, вигляд у Шпуль був надзвичайно поважний. Вони оберталися, немов танцювали, і гордовито шелестіли:
— Що вдієшшш, що вдієшшш, доводиться кружжжляти. Без нашшшої пряжжжі не зв'яжуть трикотажжжу!
— Ач, які хвастухи, ніби наша Галочка,— засміялася Оленка.— А навіщо від них тягнуться нитки?
— Їхні нитки підхоплюють працівниці — В'язальні Голки. Переплітають у трикотажне полотно. Ось воно — подивись.
З В'язальної Машини повільно сунула вниз широка золотиста смуга. Ось на ній з'явилися сині, а поряд з ними голубі цятки. Щодалі вони перетворилися в розлогі ріжки... Ще трохи, і на золотавому тлі заголубіли два веселі олені.
— Нові Голубі Олені!—зачудовано ойкнула Оленка.— Точнісінько такі, як ти!
— Так, ти щойно побачила, як з різнокольорової пряжі на В'язальній Машині народилися два мої братики-близнята,— урочисто промовив Голубий Олень.— Бо сьогодні Хазяйка знову звеліла В'язальним Голкам працювати над трикотажним полотном для таких костюмчиків, як у Галочки. Гей, братики Олені, вітаємо вас з днем народження!
У відповідь новонароджені Олені привітно похитали голубими ріжками.
— То це ж так просто...— розчаровано мовила Оленка.
— Ти так гадаєш? Доведеться тебе познайомити з В'язальними Голками. Вони саме працюють, і не можна їм заважати, доведеться зачекати перерви...
— Не хочу чекати! Хочу зараз!
— Що ж, гаразд: я тебе зараз познайомлю з черговою В'язальною Голкою, коли ти така нетерпляча.
— З черговою? А навіщо вона чергує?
— Бо так треба. Коли якась В'язальна Голка зламається, то чергова відразу ж її замінює. Машина не повинна спинятись.
Біля В'язальної Машини стояв столик з поличками. Для Оленки — то був цілий столище, а полиці на ньому, немов широкі мости. Голубий Олень з Оленкою на спині вискочив на одну з полиць. Там стояла хатка-коробочка. Коробочка — то для звичайних людей, а Оленка могла б в неї влізти. Та Олень того не дозволив, а ввічливо постукав у стіну ратичкою: «Стук-стук-стук! А вийди до нас!»
В ту ж мить з коробочки вискочила кумедна істота. Довга, тонка, голівка скидалася на довгастий гачок з рухливим язиком, єдина нога — взута в сталевий черевичок на високому каблучку.
— Точнісінько така є і в моєї бабусі,— пригадала Оленка.— Бабуся нею заплітає петлі на панчохах, коли порвуться.
— Де, де скоїлось лихо? — стривожено задзвеніла чергова В'язальна Голка, озираючись на всі боки.— Котра з моїх сестричок занедужала? Котру я повинна замінити?
— Не лякайся даремно, всі твої сестри здоровенькі, працюють,— заспокоїв її Голубий Олень.— Я хочу познайомити тебе з дівчинкою Оленкою.
В'язальна Голка відразу заспокоїлася і лагідно закивала чудною голівкою.
— Добрий день! Мені дуже приємно,— вона вклонилась Оленці.— У нашої гості таке гарне ім'я!
— Еге, дуже гарне,— погодився Голубий Олень.— Чи не правда, воно схоже на моє — Оленка! Та й сама вона хороша дівчинка, тільки треба їй дещо збагнути й набратися розуму. Для цього я її сюди й привів.
Ой, і образилася ж Оленка! Ото який, і навіщо таке говорити. В'язальна Голка може подумати, що Оленка і справді дурненька, ще й стане з неї сміятися. Звісно, невелике щастя — якась там В'язальна Голка, але Оленка не дозволить нікому з себе сміятися!
А В'язальна Голка поглянула на Оленку й співчутливо зацокала своїм сталевим язичком:
— Тц, тц, тц! Вона хоче набратися розуму? То дуже-дуже добре, що ти її сюди привів. У кого ж і повчитися розуму, як не в нашої Хазяйки?
— Не хочу я в неї вчитися розуму! — ображено буркнула Оленка.
— Що ти сказала? — обурено задзвеніла В'язальна Голка.— Ти не хочеш вчитися розуму в нашої Хазяйки? Ти розумієш, що кажеш?
— Вона не хоче вчитися розуму в нашої Хазяйки! — гнівно закричали Голубі Олені. їх тут було вже багато, бо Хазяйка складала сплетені на В'язальній Машині шматки трикотажного полотна на горішню полицю столика.— Ви чуєте, що каже це нерозумне дівчисько?
— Ганьба! Сором!—сердито зашелестіли різнокольорові Шпулі.— Нехай нас не нервує, бо ми повриваєм нитки.
— Бо й не хочу,— вперто сказала Оленка.— І чого це ви всі так розходилися? Що мені — ваша Хазяйка? Вези мене, Оленю, швидше додому, мені тут не подобається.
— Ні,— відказав Голубий Олень.— Нам ще вертатися рано. Краще послухай, що тобі кажуть.
— Якби ж ти знала, яка вона — наша Хазяйка, ти б ніколи не посміла такого казати,— хвилювалася В'язальна Голка.— Вона ж справжня чарівниця! У неї золоті руки! А який порядок в її господарстві: мої сестри майже ніколи не хворіють, а В'язальна Машина не псується!
— На сусідній Машині так часто рвуть нашу пряжу, а з нашою Хазяйкою працювати — справжнє щастя,— доводили Шпулі.
— Нашу Хазяйку всі люблять і шанують! — хором гукали Голубі Олені, аж ніжками тупали.— А скільки чудових, барвистих речей, скільки светрів, спідничок, шапочок, шарфиків щодня виробляють її добрі, розумні руки! Нехай це зухвале дівчисько погляне на Хазяйчині руки! Нехай погляне!
Оленка знітилась: отак на неї напалися! Тут саме Хазяйка зняла з В'язальної Машини новий шматок трикотажу й поклала на столик. І Оленка поглянула на її руки. Поглянула — і відразу впізнала...
Бо вона могла б їх впізнати, навіть заплющивши очі. Для цього досить було притулитись щокою до теплої, трохи шорсткої, але такої лагідної руки. Торкнутись губами до темних набухлих жилочок, намацати глибоку борозенку шраму на середньому пальці правої руки або тверді мозолики на долонях... Ні, не могла не впізнати Оленка ці дбайливі, натруджені, рідні-рідні руки!
То ось хто порядкував на В'язальній Машині! Ось хто її славна Хазяйка!
І Оленка радісно, на повний голос, закричала:
— Та це ж моя мама!!!
Якби навкруги не гули так В'язальні Машини, то напевне б мама почула Оленчин голос. А може б, і не почула, бо їй ніколи було дослухатись — вона працювала.
— Оленю, любий, чого ж ти мені відразу не сказав?
— А навіщо? Хіба не краще було тобі самій про все дізнатися і все зрозуміти. Тепер ти бачиш, яка в тебе мама? Розумієш, скільки користі й радості приносять людям її працьовиті руки?
— Розумію! Все-все розумію!
— А не станеш заздрити Галочці за її маму?
— Ніколи не стану!
— Цоки-цоки-цок! — радісно затанцювала чергова В'язальна Голка, весело кивнула Оленці голівкою і заховалась у хатку-коробку. Гордовиті Шпулі теж пробачили їй і лагідно закружляли, а ціла черідка нових Голубих Оленів приязно усміхалась Оленці. Вони знали, що тепер Оленка таки набралася розуму.
Ще б довго дивилась Оленка, як працює її мама, як народжуються на В'язальній Машині все нові та нові трикотажні з прегарними візерунками речі. Та вже сам Голубий Олень нагадав, що пора їм повертатись додому.
А повертатись звідси не хочеться. Оленка із жалем зітхнула, сіла на спину Голубому Оленю і тільки встигла На прощання махнути рукою, як знову опинилася у своєму дворі під каштаном, на купі пожовклого листя.
Каштани, що рясно всівали землю навколо Оленки, вже не здавалися велетенськими гарбузами, калюжі стали звичайними калюжами, а не озерами, та й сама Оленка знову була такого ж зросту, як і раніше. Навіть трішечки більшого, бо всі на світі дівчатка та хлопчики без упину ростуть, аж доки не стануть зовсім дорослими.
На ґанку стояла бабуся і кликала Оленку обідати.
— Оленко! Де ти ділася? Кличу-кличу, ніяк не докличуся...
Тьотя Настя прийшла узяти з мотузка Галоччин костюмчик, бо він вже протрях. Оленка зиркнула на светрик: Голубий Олень вже спокійнісінько стояв на своєму місці, і ніхто б не зміг догадатись про їхню дивовижну мандрівку на трикотажну фабрику.
Оленка швиденько підхопилася й побігла додому. Вона заходилась розповідати бабусі про свою надзвичайну пригоду.
Але бабуся так і не повірила Оленці.
— То ж, певне, тобі все наснилось, мабуть, заснула отам, під каштаном.
— Ні, не заснула! Ми з Оленем справді літали на мамину фабрику.
Бабуся посміхнулася, взяла мамину книжку, що й досі лежала на столі розкрита, й поставила її на поличку.
Так і не змогла Оленка довести, що то все — щира правда. Бо ж і Голубий Олень не схотів більше оживати, а непорушно голубів на Галоччиному светрику.
Проте не тільки на Галоччиному. Бо незабаром й до Олен-ки прийшов день народження, і мама подарувала їй такий самий чудовий костюмчик з голубими оленями.
Оленка дуже пишалася тим, що костюмчик зроблено руками її матусі. Відтоді навіть Галочка-хвастуха перестала так задаватися, бо що не кажи, а бути хазяйкою голубих оленів анітрохи не гірше, ніж бути хазяйкою великого літака!

1 2 3 4

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...