Жнибороди

Хутко в світі час біжить, але на всьому печать лежить. Лежить вона і на нашому селі... Колись на тім місці жили якісь люди. То ще було, як навіть князів на нашій землі не було. Але люди купно у мирі жили і на землі робили. Сіяли, жали, орали і горя не знали.

Але якось несподівано на те село зайшли вороги і полонили весь люд. Поки одні полонених чатували, другі по хатах віно збирали. За якийсь час вийшов найстарший з ворогів і через товмача сказав:

— Де золото? У вас має бути багато золота. Ми його не знайшли.

— Нема в нас золота і не було, — обізвався хтось. Всі чоловіки покивали головами, що так, бо правди не сховати.

— Не було у нас золота!

— Бородами клянемось!

А треба сказати, що чоловіки, які жили у селі, носили великі бороди. Борода означала чоловічу силу і гордість. Клятва бородою була для них найвірнішою.

А той ворог як вчув ті слова, то аж заслинився від люті. Він думав, що бородаті люди насміхаються з його безбородого лиця, а тому сказав:

— Жни бороди! Всім жни бороди!

Все могли стерпіти ті люди, але не наругу над своїми бородами, які пестили все життя. Безоружні, виривали з рук ворогів мечі і рубали їх як поліно. Загинуло їх, правда, немало, але ворогів вирізали впень.

А як бився кожен, то приказував:

— Я тобі дам жни бороди!

З того і пішла назва села — Жнибороди.