Гензель і Гретель (казка з картинками)

Якось уночі він довго крутився в ліжку й зітхав, бо журливі думки обсіли йому голову. Нарешті він глибоко зітхнув і сказав до жінки:

- Що ж тепер із нами буде? Як діток прогодувати, коли нам самим їсти нічого?

- Знаєш що, чоловіче, - відповіла жінка. - Заведімо завтра вранці дітей у найгустіші хащі. Там розкладемо їм вогнище, дамо по скибці хліба, самі підемо на роботу. Додому вони не втраплять, і так ми їх позбудемося.

- Ні, жінко, - мовив чоловік, - щоб я своїх діток самих у лісі покинув? Таж прийдуть дикі звірі і їх роздеруть.

- Ну й дурний! - гукнула жінка. - Тоді ми всі четверо помремо з голоду, і тобі тільки й роботи буде, що стругати дошки на труни.

І гризла його доти, поки він згодився.

- А все ж таки жаль мені моїх бідних діток, - сказав батько.

А обоє діток з голоду також не могли заснути  і чули все, що казала їхня мачуха батькові. Гретель заплакала гіркими слізьми й шепнула братові:

- Тепер ми пропали!

- Цить, сестро, не журися,- сказав Гензель, - якось дамо собі раду.

Коли старі заснули, він устав, одягся, відчинив тихенько двері й вислизнув надвір. А надворі було місячно, хоч голки збирай. Скрізь навколо хати у місячному сяйві блищали білі кремінці, наче срібні таляри. Гензель назбирав їх повні кишені, потім вернувся до хати і каже до сестри:

- Тепер не журися, сестричко, спокійно спи, - а тоді й сам ліг.

Вранці, щойно стало розвиднятися, жінка почала будити дітей:

- А вставайте вже, ледацюги, бо підемо в ліс по дрова.

Потім дала їм по скибочці хліба й сказала:

- Оце вам на обід, а як з'їсте до обіду, то більше нічого не дістанете.